- 20 -

Арон був відсутній в королівстві, коли Еліас підняв бунт. Бунт із замахом на життя їхнього батька. Єдиний, хто спромігся спинити повстання це був Даран із Варолом та Віві, трійця, яка була руками й ногами покійного короля. Їх ніхто не бачив, не чув, не відчував – коли вони виконували місію. Якщо Арон був офіційним посланцем, військовим, місяцем Водного королівства, то Даран тінню. Еліас же був яскравим сонцем, центром уваги, на плечах якого були сподівання та надії всього народу в тому числі й батька.

Арон не знає, кому може довіряти, і це руйнує його із середини. Він скаженіє від почутих слів Еліаса, раз за разом прокручуючи його слова. Коли варта оголошує про прибуття Сільвани до його покоїв, він ще більше люто шаленіє. Його думки крутяться навколо Фалоне, яка могла все спланувати все наперед, віддатися йому, щоб потім мати можливість звільнити Еліаса із в’язниці. Даран, який так нічого й не розповів про листа, який йому передала Сільвана, також спутував його думки.

Арон не знав кому варто вірити, а кому ні.

— Відправте пані до її кімнати. Я не в настрої її приймати.

Арон лютує, він схоплює фужер й жбурляє його об стіну. Хрускіт скла губиться у звуку дверей, які з гуркотом стукаються об стіну. Одерштейн переводить уважний погляд, у дверному отворі стоїть розлючена Сільвана.

— Наступного разу, я їх виб’ю, — видихаючи повітря, звертається вона до короля. — Якщо ти наважишся мене не впустити.

— Ваша високість, — вартові стояли позаду Фалоне, яка заступила їм дорогу. — Пані…

— Пані бажає аудієнції короля, навіть якщо в нього немає для цього настрою! — вона говорить чітко, рівно, це викликає усмішку та приємні мурашки в Арона.

— Пані залишається, — говорить він м’яко.

Вартові покірно зачиняють двері, переглядаючись між собою.

— І що це означає? — вона схрещує руки на грудях, дивлячись на розбите скло, та на самого короля. — Я так чекала нашої зустрічі, — вона не приховує своє бажання.

— Я обурений, — зізнається Арон, сідаючи на край ліжка, закриваючи обличчя долонями.

Сільвана прийшла без сукні, в одному халаті, який елегантно зав’язувався поясом на її талії. Ще жодна жінка до нього не приходила в халаті.

— Чим? — вона сіла до нього, поклавши руки на його плечі.

— Ти була закохана? — він прийняв руки від обличчя, й поглянув їй в очі, намагаючись щось там відшукати.

В правому оці, яке було кольору звабливо бурштину читалося здивування, на лівий… на Лівий Арон гадав, що не зможе подивитися, воно було своєрідним нагадуванням, що вона віддала за його життя. В грудях з’явилося дивне тепло, яке наштовхувало його на думку, що Сільвана займатиме особливе місце в його серці. Її різного кольору очі, не мали акцентувати чогось особливого. Він прийняв для себе таке рішення, очікуючи із замиранням серця її відповіді.

— Так.

Сільвана не мала наміру приховувати своє болісне кохання, яке прийшлося виривати із серця, різко і без знеболювального. Вона навіть цілком могла сказати королю, що зараз всі її думки належать йому. Що вона їхала проклинаючи його, а тепер, бажала проводити з ним кожнісіньку хвилину. Що він, змусив її за такий короткий час закохатися в нього, з відчуттям, мов вони знайомі тисячу років.

— Як його звали?

Арон не хоче почути знайоме ім’я.

— Навіщо ти розпитуєш мене про минуле?

Фалоне згадує слова Дарана, який говорив їй облишити минуле. Її пересмикує від думки того, що вона опинилася в палаці не по власній волі короля, що його до цього підштовхнули. Даран був тим, хто підштовхнув Арона до прийняття такого рішення.

— Він обіцяв тобі, що ви одружитеся?

— Арон, — вона вперше звернулася до нього на ім’я. — Скажи мені прямо. Давай будемо відвертими один з одним… завжди, — додає вона тихіше. — Ти мій прихисток в цьому палаці, — вона муркоче йому, ніжно погладжуючи по його голій спині, яка була напруженою.

Фалоне знала, одне необережне слово і всю столицю якщо не затопить його магією, так точно вкриє снігом та кригою.  

— Ти зустрічалася з Еліасом?! Він обіцяв тобі одруження? — він не зводив  з неї очей, жадаючи почути правду.

— Як я могла мати зв'язок зі спадкоємцем тро… — вона губить слова, нервово ковтаючи слину. — Присягаюся Нептуном, я не знала хто він!

Сільвана витримала погляд Арона, він перший відвів від неї очі, сумно всміхаючись. Його розчаровувало її минуле, з яким вона нічого не могла вдіяти.

— Він сказав мені, що хотів зробити тебе своєю королевою, — від цих слів в середині Сільвани все похололо. Її коханий-зрадник був спадкоємцем трону. Це був Еліас, який здійняв бунт, якого було викреслено з історії Водного королівства. — Він би за тобою повернувся, якби його задум вдався. Сміховинно, що я отримав корону після Еліаса. Навіть його жінка дісталася мені.

— Я… не знаю, що сказати, — в неї не знайшлося слів. — він приїхав зі столиці, з наміром збудувати дамбу, і… — слова знову губляться в її тяжкому видиху.

— Чи кохаєш ти його? — Арон не питав про її почуття до нього, його цікавило саме Еліас.