- 19 -

Арон Одерштейн ще дві години прокручував розмову із Сільваной, після того, як вона пішла до себе в кімнату в супроводі Варола. Йому неабияк подобалась гра, яку затіяла Фалоне, норовиста бранка, яка змушувала його серце шалено стукати. Він не мав на неї жодних планів, принаймні із самого початку. Він навіть не збирався її торкатися, та все ж, вона змусила його звернути на неї увагу. Коли він гадав, що вони грають в його гру, виявилось, що гра зовсім не його.

На його обличчі з’явилася посмішка, яку він відразу прогнав, хмурячи брови. Арон справді не розглядав жоден варіант королеви. Він знав, що після офіційної коронації, де його брат надягне йому на голово корону, яку він і так носить, потрібно обрати собі супутницю. Офіційно, маючи наложницю, він міг зараз й не обирати майбутню королеву, саме для цього Сільвана була й потрібна йому, не лише задля збереження рівноваги між знаттю, а й відстрочування власного весілля.

Прокручуючи вкотре слова Фалоне, Арон вирішує, що йому конче потрібно зустрітися з братом. З Еліасом.

Він не попереджає Дарана, а просто направляється туди. Він не знає, що почує, а ще тривожиться, що почуте зможе дістатися його серця. Йому було найтяжче сприйняти зраду Еліаса.

Арон спускається до темниці без супроводу вартових. В’язниця, яку збудували під палацом в підземеллі була унікальна, вона позбавляла будь-якого чаклуна магії, якого замкнули в камері.

Перші кілька секунд Арон стоїть мовчи, перед камерою брата.

— Крихітна надія, — вимовив солодко Еліас, підходячи до ґрат, розглядаючи в слабкому освітлені брата. — Я ледь її не втратив. Гадав, ти не прийдеш, — Еліас тягне руку до нього через камеру, але зупиняється, так і не торкнувшись брата.

— Ти хотів мене бачити. Для чого?

— Хіба брату потрібна причина, щоб побачитися з братом?! — в очах Еліаса сум, який він навіть не намагається приховати.

Еліас заправляє хвилясті пасма, які вибилися із його хвоста. Шкіра його надто бліда, а в очах згасло все, що мало відношення до життя. Він змарнілий, навіть посмішка його. Серце Арона стискається, він так і не говорив з братом, після того, як його кинули до в’язниці. Минуло п’ять років, і за весь цей час, він не зміг з ним поговорити.

— Я радий, що тебе тоді не було в королівстві, — починає тихо говорити Еліас. — Радий, що ти не став свідком всього того, що сталося. Тобі б це розбило серце. Мені розбило, — додає він геть тихо.

— Ти хотів мене бачити, — нагадує йому Арон, не бажаючи говорити про минуле. — Для чого?

— Брате, ти став королем, і чомусь мені здається, ти із нас всіх, заслуговуєш на трон, найбільше. Справедливий, мудрий, добрий. Останнє я б рекомендував тобі викреслити зі своїх якостей. Це заважає тобі побачити істину картину, того, що у тебе під носом відбувається.

— І що ж у мене під носом відбувається?

— Чи всім своїм підданим ти довіряєш?

— Не відповідай на запитання, запитанням! — Арон втрачає терпіння.

— Де твоя корона? — буденно запитує Еліас. — Король мусить її знімали лише в ліжку, — на останньому він всміхається. — Як давно, я не відчував жіночого тепла. Ніжних обіймів, цілунків. Сільвана, — при згадці її імені, Арона пересмикує. — Зваблива, прекрасна, норовиста Сільвана. Які ж в неї палкі цілунки. Зводять з розуму, еге ж?

— Звідки ти її знаєш? — Арон стиснув руки в кулаки, відчуваючи себе блазнем.

Еліас навіть будучи у в’язниці, все ж таким мав владу старшого брата над ним.

— Вона мала стати моєю… — голос Еліаса став тихим, — нареченою. — Арон не хотів вірити в слова брата-зрадника, та чомусь вірить. — Я хотів зробити її своєю королевою, — Еліас говорить із захватом, так, ніби вони справді були знайомими й зарученими. — Запитай її. До того, як я опинився тут, ми були разом. Вона не знала, хто я насправді. Тож в її історії, я поганець, який дав купу обіцянок, а потім просто зник з її життя. Запитай Дарана. Він не просто так запропонував Сільвану зробити наложницею. Гадаєш, чому він розповів тобі про неї?! Він чудово знав, що я мав плани на неї. Тільки от він не здогадувався, які саме я мав плани. Гадав, ніби я жадав отримати її силу.

— Я маю повірити в те, що Даран навмисне привів її до палацу?

 — Арон, хлопчик мій, — Еліас м’яко всміхнувся. — Коли ти отримуєш могутню владу, потрібно постійно озиратися в пошуках зрадників. Зрадники завжди поруч, вичікують, коли ти спіткнешся.

— Ти зараз намагаєшся мене налаштувати проти Дарана!

— Ні. Я просто хочу, щоб ти розкрив очі. Які сім’ї виступають проти тебе?! Які підтримують?! Ти знаєш? Перечитай справу мого бунту, можливо ти там знайдеш відповіді на всі свої не озвучені питання.

Еліас відходить від брата, ліниво падаючи на своє ліжко, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.

— Не дозволяй Дарану одягнути корону на твою голову! Хай це зробить хто завгодно, тільки не він! І… прошу тебе, не кажи Сільвані, що я тут зачинений… — викрикує Еліас вкінці Арону в спину.

Арон підіймається по сходах із паскудним відчуттям гніву, обуренням та незрозумілої несправедливості. В коридорі його зустрічає схвильований Даран.

— Де ти був? — помічаючи заді охоронців, він виправляється, — ваша високосте, де ви дули?