- 18 -

Минуло кілька днів, перш ніж Арон запросив до своєї зали, Сільвану. Зали, в яку він ніколи не запрошував жінок. Він знав, що вона буде розлюченою і його в якісь мірі це тішило. Перші три дні Фалоне відмовлялася демонстративно від їжі та води, але на четвертий, здалася. Окрім їжі, вона не пускала до себе прислугу, навіть тоді коли Варол повідомив, що її хоче бачити король, вона не дозволила себе зібрати.

Увійшовши до його зали короля, Сільвана демонстративно присіла в реверансі, й швидко підвелася. Вона не дивилася в очі короля, не через те, що очікувала схвалення, а через те, що сама не бажала. Це єдиний протест, який вона могла влаштувати королю, і це єдине, що він не міг їй заборонити.

Гордо тримаючи голову, вона розглядала стіни, але не дивилася на короля. Її чорна сукня з оголеною спиною, на тонких бретельках та із глибоким декольте була одночасно сміливою, провокуючою та по-своєму стриманою. Її темно-русе волосся було зачесане вгору та трималося на двох золотих гребенях, відкриваючи її шию.

— Залиш нас, — звернувся він до Варола.

Той вклонився, й швидко полишив кімнату.

— Не привітаєшся? — він схилив голову на бік, махнув рукою, запрошуючи її присісти.

Сільван не поглянула на короля навіть тоді, коли він сів в крісло. За дні її відсутності в його полі зору,  він усвідомив, наскільки за нею сумував.

— Бойкотуєш королю?

— Ти! Мене! Зачинив! — її вилиці напружилися, а очі короля округлилися від здивування. — В друге!

Фалоне вчепилася руками в спинку крісла, міцно його стискаючи. Шкіра на її пальцях зблідла. Вона не збиралася звертатися до короля формально після того, як він з нею вчинив.

— Мені перепросити?! — його сміх змусив її поглянути на нього ненависним поглядом. — Ти зовсім мене не поважаєш, — він втягнув повітря ніздрями, розглядаючи її напруження, яке відображалося в кожній деталі. — Цікаво, чому я тобі це дозволяю? — питання було не адресоване їй.

— За що, мені тебе поважати? — виплюнула Сльвана слова, мов отруту, ігноруючи його питання. — Я мріяла про пристрасне кохання, шлюб. Мріяла про те, що я зможу передати й навчили своїх дітей того, що мене навчили. Мріяла, опановувати нові заклинання, й говорити про них із своєю половинкою, — з неї вирвався нервових сміх. Руки її вкрилися дрібними каплями води. — Ти в мене відібрав майбутнє. Забрав можливість, стати щасливою, можливість колись стати матір’ю. Тільки через мою магію, і власний страх перед Левіафаном, і тим, що якась сім’я буде переважати в силі над королівською, ти зробив мене своєю жінкою. Ти навіть не знав про моє існування до певного моменту. Я просто пішак у твоїй брудній грі, не більше, не менше. Чому, я маю, тебе, поважати? — повторилася вона.

Арон намагався не розглядати її очі, які відрізнялися не лише кольором, а й зіницями. І він дякував Нептуну за те, що Сільвана не згадала про свою жертву, яку вчинила заради його рятунку.

— Зачинив – бо вважав за потрібне тебе покарати. Я – король! — Він підвівся з крісла, впершись руками на стіл. Закочені рукави сорочки демонстрували його рельєфні м’язи на руках. На останню його фразу, Сільвана відповіла хмурим поглядом з-під насуплених брів, мов для неї, його слова й статус зовсім були не аргументом. — Щодо решти… — король кілька секунд дивився на її руки, — з ким ти розмовляла?

— Ні з ким, — вона говорила правду. — Я отримала листа.

Її слова змусили короля випростатися.

— Якого листа?

— Я його відала Варолу, й попросила передати Дарану, — легка посмішка торкнулася її вуст.

— Чому не мені?

«Вона намагається знову викликати ревнощі!»

— Бо на вас, я ображена! Ви не збиралися брати мене наложницею, як написали в листі моїм батькам. Для вас, я та, хто може створити проблеми в майбутньому.

— Коли ми на одинці, можеш говорити зі мною не формально, — він ще раз поглянув на її руки. — Твоя магія, — він підійшов до неї, вона не відсахнулася. Руки короля лягли на браслети-артефакти, які він з легкістю зняв. Позбавив її кайданів, які ж сам й начепив. — виривається назовні, коли ти лютуєш. Так завжди було, чи лише зараз?

Сільвана поглянула на власні долоні, які були мокрими від води.

— Зараз. Раніше такого не було.

— Можливо мені потрібно було бути з тобою відвертим, — його губи ледь всміхаються. Він уважно дивиться на її зачіску, губи, ключиці, декольте. Арон допускає можливість, що Фалоне зваблива настільки, що він би хотів її взяти прямо на цьому столі, в цій залі. — Я не знаю, хто тобі надіслав того листа, але…

— Виправити, ти все одно нічого не зможеш, — вона сумно всміхнулася. — Якщо відправиш мене назад додому, це буде грандіозним скандалом для моєї сім’ї й моєї репутації. Та й ти не відправиш, тому що, навіть якщо хтось мене й покохає, що мало ймовірно, скоріше одружиться через жагу сили, для нащадків. Тепер я відома особистість на все королівство зі зміїним оком. Огида, яка відлякуватиме всіх.

— Сільвана Фалоне, ти мене бентежиш із самої першої зустрічі. І в тобі немає нічого, що могло б здатися огидним.

Він відклав браслети на стіл, зняв з голови корону, не соромлячись, провів рукою по її ключицях, плечі, підборідді, змушуючи дивитися йому в очі.