- 17 -

Ввечері, коли Арон прийняв всіх послів, знать, чиновників, що вистроїлися в кілометрову чергу, бажаючи виразити свою відданість та хвилювання за життя короля, він видихнув з полегшенням. Королівські справи змусили його забути про норовисту бранку, яка пожертвувала зором одного ока задля його рятунку. Він навіть уявити не міг, як це, бачити водну безодню, всіх істот, що там проживали. Відчувати, як за твоїм поглядом постійно стежать.

Одерштейн не знав, що підкорення волі могутнього створіння вимагає плату, за те. Це мало б його наштовхнути на думку, що Сільвана не становить загрозу його королівству, і навіть якби вона з кимось зв’язала своє життя, ніхто із представників би не використав морського диявола задля захоплення влади. Він мав би охолонути, але зустрічі з чиновниками ще більше його роздратували, адже кожен третій підданий, натякав на близькість Дарана та Сільвани.

Він непомітно скреготів зубами від люті, та все ж спростовував будь-які чутки, говорячи про безмежну відданість брата. Коли до його кабінету увійшов Агосто, Арон не зміг зустріти його привітною посмішкою.

— Я тримав її, — почав говорити Даран, — щоб вона не звалилася в океан, вслід за тобою.

— Інших причин для тілесного контакту з моєю наложницею, звісно в тебе не було.

Відповідь була короля, не брата.

— Не було, — підтвердив Даран. — Її магія… вона її витратила всю.

— Якби не ти, вона б напевне померла, — Арон не знав, чи вірить власним словам.

Жоден із них, не став озвучувати та коментувати переплетення пальців Сільвани із Дараном, і те, як він ніс її на руках, коли вона втратила свідомість не дозволивши нікому іншому торкнутися до неї.

— Я спрямую всі свої сили на пошуки бунтівників.

— Варто було б.

— Тобі когось надіслати сьогодні?

— Ні, — твердо відповів король. — Немає настрою для жінок.

Коротка розмова скінчилася.

***

В кабінеті Дарана все було в пастельних м’яких тонах починаючи світлими стінами й закінчуючи білими шкіряними кріслами. Навісні шафи з прозорими дверцями були хаотично розташуванні на стіні; невеличкі картини із зображенням заходу сонця, які закривали прогалини між шафами; невеличкий балкон з якого виднілася вся столиця.

Варол та Віві чекали на Агосто, який повернувся від короля не в гуморі.

— Ви нічого не знайшли, — промовив Даран, навіть не запитуючи їх.

Брат та сестра, були практично відображенням один одного, й схожі, мов дві краплини води. Даран працював з ними не один рік, й завершив не одну успішну місію. Він з легкістю міг читати їхні обличчя,  інколи ця властивість доставляла більше проблем, чим користі.

— Я перевірила всіх запрошених гостей, — почала говорити Віві. — Вони відбиралися особисто королем.

— Тобто нікого чужого в палаці немає, — підвів висновок Даран.

— До підземелля ніхто не входив  і не виходив, окрім вартових, які зміняють одне одного кожні дванадцять годин. Ближні камери до Еліаса, порожні. Йому ні з ким говорити, обмінюватися відомостями, — промовляє Варол.

— Вартових…

— Я особисто відбирав, — Варол відповідає раніше, ніж Агосто промовляє запитання.

— І все ж хтось є. Хтось, хто здатен шпигувати в палаці, не привертати до себе уваги, спускаючись в підземелля. Хто ж це може бути, — Агосто склав руки на грудях. — Варол, передай вартовим, нехай вони ведуть запис всіх, хто навідується в підземелля з будь-яких причин. Звітність приносити мені особисто.

— Слухаюся, — вклоняється Варол і йде з кабінету бастарда.

— Ти також вільна, — озивається Даран до неї, і та супить плечі.

— Даран, з тобою все добре?

— Ні, — відповідає він відверто. — Арон мені не довіряє. І недовіра ця йде через жінку.

— Чому ти йому не скажеш, що та жінка не варта твоєї уваги, і що ти ніколи не зазіхнеш та жінку короля? Хіба він цього не розуміє?!

— Річ у тому, що Арон все чудово розуміє. В цьому і проблема. Він має всі підстави для того, щоб мати рацію.

Віві кривиться від правди, яку не хотіла б чути. Їй також хотілося, щоб власна інтуїція її підвела, а всі підозри лишилися підозрами. Вона по істину зненавиділа Сільвану Фалоне настільки, що могла втнути дурницю, за яку б можливо її стратили.

— Навіть не думай, — пригрозив їй Даран, прочитавши її думки, тільки поглянувши на її обличчя. — Сільвана – жінка короля! — він на цьому наголошував. — В тебе немає причин ревнувати.

— Справді? — запитала вона, стежачи за його реакцією.