- 15 -

«Ти кличеш мене…» — лунає тихе шипіння в голові Сільвани, — «я відчуваю твою кров…», — знову далекий шепіт.

Сільвана відчуває як довге, ковзке, вкрите аквамариновими лусками, тіло Левіафана неохоче ворушиться. Дно океану каламутнішає, хвіст морського створіння, на якому шипи вкриті коралами, схоже на китицю. Він змахує обурено ним змахує, створюючи кругові вири, що колами здіймаються на поверхню.  

— Допоможи, — її губи тремтять, а власний голос схожий на шепотіння на незрозумілій для решти мові.

Її погляд туманиться, перед очима темні бездонні води, в яких навіть найхижіші тварини не плавають. Фалоне дивиться очима Левіафана.

«Я не допомагаю!» — шепіт створіння перетворюється на власний, металевий голос.

— Наказую,  — вона відчуває смак власної крові на язиці. — наказую, — повторює вона.

Океан суворішає, розкидаючи хвилі, б’ючи їх об скелі, жбурляючи кригу, мов вітер листя. Сільвана бачить, як тіло змія звивається, долаючи тисячі кілометрів в лічені секунди. Змій кремезний, його зелені очі фокусуються на вібрації кожної живої істоти, що була в океані.

Всі присутні вишукувалися на обриві схилу, вдивляючись в зміїні луски, які мали розмір в зріст людини. На перший погляд, можна було подумати, що до океану кинуто було безліч величезних змій, що перепліталися між собою, без хвостів та голів. Змія була одна.

«Тобі потрібен король?» — запитує Левіафан, обвиваючи людське крихке тіло, яке знайти йому не склало жодних проблем.

— Так!

«Яку ціну ти готова заплатити, за моє підкорення… за мою волю… за моє пробудження?»

Очі Сільвани округлюються, коли вона згадує, вчення предків з книги.

***

П'ятнадцять років тому.

Сільвана розважливо гортає сторінки книги, розглядаючи еволюцію малюнків всіх предків, які намагалися детально зобразити Левіафана. Щойно в ній прокинулася магія, мати наполягла, щоб донька більше часу приділяла навчанню заклинань, поглиблювала свої знання про море, про того, хто там спочиває.

— Левіафан справді такий великий, як тут пишеться?

— Так, — сухо відповідає батько. — Він величезний і здатен своїм тілом кілька разів обмотати весь наш континент. На його голові є два маленьких закручених роги, він має аквамаринового кольору луску, яка світиться в океанній безодні. Предки стверджують, що він спочиває на дні океану, пильнуючи тризубець Нептуна.

— Тату, чому лише ми, маємо над цим монстром владу?

— Древня, як самі боги, угода, яка нічим не розривається, — зітхає батько, мов на його плечах лежав тягар. — Якось пізніше тобі розповім.

— Я можу з ним зустрітися, — Сільвана складає руки в замок, пильно дивлячись на батька.

— Ні, — він хитає головою. — Магія вимагає плати. Це не стихійна магія, де ти промовляєш заклинання й в тебе все виходить.

— І яка ціна? — з дитячою наївністю вона запитує.

— Різна, — неконкретне відповідає батько. — Життя, первісток в третьому поколінні, магія. Все, чого він зажадає, і відмовити ти не зможеш.