- 13 -

Арон різко розвертає свою упряжку, рухаючись в протилежний бік від фінішної лінії. Він підгонить псів, щоб подолати скоріше відстань до Міроса, його погляд всього на секунду перетинається із Агосто, чия упряжка прямує до фінішу. Одерштейн міг би подумати, що його старшому брату байдуже життя Міроса, але його адреналін наскільки стукає у венах, що він не має часу, а роздуми.

— Зістрибуй! — Арон вигукує, але Зена оволоділа паніка, і він не чує короля. — Зен, зістрибуй зі санів!

Коротка мить, й сани викидає зі схилу разом із псами та Міросом. Арон більше не чекає, він зупиняє псів, тягнучи на себе упряжку, від слизького снігу пси не відразу зупиняються, впираючись лапами, щоб сповільнитися.

Арон вправно зістрибує із санів, розуміючи, що немає часу для зволікання. Він не реагує на присутніх вартових, не бачить як решта реагує на все це дійство. Він біжить стрімко до схилу, під його ногами, де він ступає, утворюється крига, Одерштейн не зупиняється навіть тоді, коли схил закінчується. Він зістрибує з нього так легко, мов це дійство він робить щоранку перед сніданком.

За спиною Арон чує застережливі, перелякані, крики своїх підданих, а потім захопливе охкання. Даран єдиний знав про його справжні магічні здібності.

Одерштейн впирається одним коліном в плоску кригу, яка виростає у нього під ногами. Одною рукою він тримає кригу, керуючи, маневруючи в повітрі, іншою рукою він направляє на все ще падаючого Зена із його санами. З долоні короля виривається бульбашка води, яка стрімко розростається й направляється до його підданого. Мить, і в бульбашці опиняється переляканий Мірос разом зі своєю упряжкою. Арон змахує рукою, й бульбашка відправляється на поверхню, де всі із замирання спостерігають за королем.

Ще одна мить, й крига під ногами короля тріскається, від швидко падіння та тертя  з повітрям. Ще секунда і Арон шубовстає в крижану воду Смарагдового океану, провалюючи своїм тілом шматки льоду, які принесли хвилі до скель. В осатнню секунду він закриває обличчя, притискаючи лікті до себе. Це рятує його від серйозних травм, але хрускіт він чує надто гучно, щоб зрозуміти, що його права рука зламана. Арон не відчуває біль, надто велика доза адреналіну в його крові.

Швидка течія зносить його тіло, занурюючи ще глибше, мов дрібного краба, не даючи можливості сконцентруватися. Арон намагається чаклувати, та не може протистояти течії, яка була зовсім не звичайною. Хтось спрямовував потужні струмені води на короля.

Кров Арона підіймається на поверхню. Білосніжна крига вбирає в себе весь багряний відтінок.

***

Зен злегка тремтів, закутаний в теплий плед та тримаючи в руках чашку із гарячим вином. Він пролетів близько п’ятнадцяти кілометрів за кілька секунд, і якби не король, то вже б й не був живим. Ліран обіймає чоловіка, ллючи сльози йому на плече.

Пошукова команда із ліпших військових, куди входив Варол та Віві, працювали над рятунком короля.

 Даран метушливо змірював кроками схил, вглядаючись на багряну кригу, що розквітла, поглядом намагаючись розгледіти короля. Сільвана підходить до Агосто, забуваючи про все, що наговорила вартовим про нього і його слова.

— Він же не помер? — її серце схвильовано стукає.

— Якщо й так, ти з цього отримаєш лише користь.

Даран поглянув на неї уважним поглядом, дивлячись в її очі, які, в нічній пітьмі здавалися схожими на шматочки чорного вугілля. Його кутики губ ледь здіймаються вгору, виражаючи звабливо-страшну подобу посмішки. Вся метушня позаду стихає, Сільвана бачить перед собою виключно Агосто. Чомусь їй думається, що до цього інциденту був причетний Даран, доказів вона не мала, але всім серцем відчувала.

— Зніми з мене це, — вона підіймає руки, згинаючи їх в ліктях, демонструючи браслети-кайдани, які на неї вчепив Арон.

— Ні, — Агосто хитає головою, даючи чітко зрозуміти свою позицію.

***

За кілька днів до приїзду Сільвани в палац.

Арон сидить за свої столом, тримаючи в руках тонку кісточку, яку йому колись подарував Еліас. Він не квапливо вмочує її в чорнило, ведучи по білосніжній поверхні паперу. Йому подобалося лінійні малюнки, нариси, зображення, але подібне захоплення не мало місця для короля. Арон на самоті, час від часу дозволяє собі запалити камін, кілька свічок, розправити папір й малювати все, що в нього на думках.

Цього разу, він не малює. Він зосереджено створює зображення двох браслетів із всіма деталями, уявляючи при цьому гордовиту Сільвану Фалоне, його майбутню наложницю.

— У вас чудові задатки, — говорить схиливши голову в пошані, його вірний підданий, який створює артефакти виключно для короля Арона.