- 12 -

Сільвана навіть не підозрювала, що була зачинена у власній спальні.  Їй про це ніхто не повідомив, а вона й не перевіряла. Фалоне надто було соромно й ніяково бачитися з королем; Дарана вона також не хотіла зустрічати коридорах, без вартових та прислуг. Вона не знала, чи поділився король розповідями з Агосто, які вона розповіла вартовим. І як на це відреагував Даран на таке серйозне звинувачення. Тож кращим рішенням для себе, Сільвана обрала відсиджування в кімнаті. Тому особистий прихід пані, імені якої вона не пам’ятала, стало для неї повною несподіванкою.

Ідана Вайс виказала своє легке розчаруванням, з приводу того, що Сільвана не пам’ятала її імені, а потім з тихим смішком, зізналась їй, що й не представлялася їй особисто. Жінка провела із Сільваною цілий день, емоційно розповідаючи про собачі перегони в упряжках, деталі цього дійства та гуляння і того, що відбувалося після.

Вайс запросила своїх прислуг, з якими вона прибула до палацу. Обравши власноруч сукню та аксесуари, Ідана прослідкувала, щоб прислуга допомогла Сільвані причепуритися.

— Ти затьмариш всіх, — промовила Ідана, любуючись власною роботою.

Вайс була правою. Варто було Сільвані спуститися до зали, де вже зібралися всі запрошені гості, майже не було нікого, хто б не обернувся на неї. Чорна сукня із щільної тканини облягала її тіло, комірець закривав її шию, і лише оголені плечі та руки залишалися відкритими. Низ юбки розходився, перетворюючи сукню майже на справжнісінький хвіст русалки. Зачіска підкреслювала витончені риси обличчя Сільвани, заплетена в широку косу із висмикнутими пасмами. Темні тіні в поєднані із срібними блискітками підкреслювали бурштиновий колір очей, роблячи її погляд ще більше пронизливим.

Ідана пишалася своєю роботою, й поважно йшла позаду Фалоне, насолоджуючись увагою, яку подарувала молодій, недосвідченій наложниці.

— Наш столик, — Вайс вказала рукою, де вже сиділа Ліран та Віві.

— Вітаю, — Сільвана зручно всілася, сором’язливо поглядаючи на прямокутний прозорий кристал, на якому, тонкий шар води рухався по колу. Кристали були розміщені на кожному столику гостей.

Ліран та Віві кивнули у відповідь, але нічого не промовили. Фалоне була впевнена, що Ліран точно говорила про неї щось Віві, і це були не самі приємні чутки. Відкинувши всі думки, вона почала розглядати кристал, не розуміючи принципу його дії.

— Кристал передає картинку в реальному час, — пояснила Вайс. — Всі кристали магічно з’єднані між собою та учасниками забігу. Маг перенаправляє відображення отримане з санок на наші кристали, і таким чином ми можемо спостерігати за перегонами в комфорті й теплі. Після завершення, карети чекатимуть, щоб відвести нас на найвищу вершину гірського хребта Посейдона, де в підготовлених наметах нас чекатимуть танці та веселощі.

— Неймовірні артефакти.

— Якось домовимось про зустріч, я тобі покажу власну колекцію.

— Тільки скажіть коли, я вся ваша.

Ідана весело захихотіла, її забавляла наложниця короля, яку вона все ніяк не могла розкусити – надто щира й добра, чи вправна інтриганка. Ліран була зайнята поглинанням фруктового вина, власне як і Віві, їх здається взагалі не обходила розмова.

— Я гадала, що тебе, — Віві не зводила очей з Сільвани, звернувшись вперше до неї за вечір,  — було замкнено в кімнаті. Що ж дякуй, пані Вайс за її доброту, і що вона витягнула тебе звідти. Дала шанс насолодитися видовищем.

Сільвана перевела погляд на  Ідану, яка лиш кліпнула очима, даючи зрозуміти, що розмова пуста і не варта її уваги. Фалоне так і вчинила. Вона проігнорувала Віві, яка налягала на фужери із фруктовим вином. Ліран утрималася від коментування, зберігаючи нейтралітет. Якби Сільвана пробула довше  палаці,мала якусь владу, вона б відповіла Віві значно холодніше, вказала б їй на її місце. Зараз же Фалоне не могла протистояти одній із Одерштейнів.

— Починається! — голос лунав із кристала, на якому з’явилося обличчя Варола. — Вітаю дами та панове. Я маю за честь, озвучувати вам ці неймовірно-шалені пригоди. Приготуйте келихи та запасіться закусками, буде емоційно!

Сільвана не могла відірвати погляду від картинка, яка буквально оживала на її очах. Магічне віддзеркалення води – було чи не найкращим винаходом Водного королівства, який слугував в багатьох індустріях, і не лише розважальних. Але одна справа було про це чути, й зовсім інша бачити.

По залу пройшовся задоволений гомін, коли на кристалу почали з’являтися зображення учасників, по черзі представляючи їх. Динамічність, вишуканість санок, різноманітність собак – наскільки вражала, що Фалоне геть забула, про слова Віві, власне й про її існування.

Перегони починалися звично, гучний постріл, задоволений гавкіт собак, вигуки учасників. Скелясті маршрути, в певних моментах здавалися зовсім не прохідними і все ж сани учасників умудрялися проскочити небезпечні зони, й випереджати один одного. Сільвана уважно слідкувала за Ароном, який був надто врівноваженим та спокійним. Чорний мундир без жодних китиць, чи нашивок майже збігався по кольоровій гамі з його взуттям та штанами. Сани, упряжка, навіть пси – все було чорним. Арон був справжньою пітьмою, яка не їхала, летіла над білосніжним снігом, кригою. По обличчю короля взагалі не можливо було прочитати якусь емоцію.

Даран навпаки, обрав білий колір, зливаючись із місцевістю. Такі протилежності, які йшли нога в ногу. Сільвані здалося, що у виборі кольору мало щось бути, але відразу відігнала думки, знову зосередившись на зображенні кристала.