- 10 -

Зала короля, де висіла величезна карта всіх чотирьох королівств на всю стіну, була одночасно його кабінетом, кімнатою, для приймання всіх воєначальників та місцем, де він міг побути наодинці з собою. А ще це була зала, в якій Арон знаходив затишок та спокій. Мармурові чорні стіни, на одній з яких висіли різновид холодної зброї, на іншій зашифровані потужні заклинання, окрім карти чотирьох королівств в залі висіла ще й карта Водного королівства, з всіма її деталями. По центру стояв п’ятикутний стіл з кріслами, відповідаючи кутам стін кімнати. Шафи із прозорими вітринами, в яких були повний-повнісінький сувоями та книгами із заклинаннями та військовими стратегіями.

Арон не любив носити корону, і саме в цій залі, він міг зняти зі своєї голови золотий вінець та тягар, який весь час на нього тиснув. Він ніколи не бажав стати спадкоємцем трону, ба більше, своє майбутнє він вбачав у військовій службі, стратегіях та переговорах з іншими королівствами. Доля вирішила інакше.

Його життя перевернулося, коли він повернувся до королівства не принцом, а прямим спадкоємцем трону. Сімейні почвари між батьком та братом вилилися у бунт, а закінчилися ув’язненням Еліаса. Арон настільки був стурбований деталями міжусобиць, що просто не наважився спуститися в підземелля до брата. Брата, якого поважай й любив як майбутнього короля.

Арон обожнював вивчати карту, вдивлятися на чорні плями – Землі Смерті, які не належали жодному королівству. Вдивлятися в території власного королівства, яке залишив йому батько.

Арона надто турбували події вчорашньої ночі, які практично позбавили його сну. Сіьвана, яку він намагався тримати на відстані, не давала йому спокою в думках. Він не хотів навіть в думках визнати, що палко жадав її.

До зали увійшов Даран, а за ним прислуга, яка везла тацю із двома чашками запашної кави. Аромат відразу розповсюдився по кімнаті. Арон взяв самостійно чашку, й відправив прислугу геть, щоб залишитися на одинці із братом.

Він чекав, доки брат сам заговорить.

— Я вчора навідувався в підземелля. До Еліаса.

— Навіщо? — Арон застиг на місці, так і не доторкнувшись до чашки з напоєм.

— В моєму кабінеті Варол знайшов залишену записку на столі, адресовану тобі. Еліас має розмову до тебе. Мені він відмовився щось говорити. Але не розумію, навіщо послання залишати в мене в кабінеті.

— В нього є люди, які все ще йому вірні, — тихо вимовив Арон, відпиваючи ковток кави. — Скоріше це було замаскованим посланням і для тебе також.

— І що я мав зрозуміти з цього трюку?

— Знайдена Варолом записка в тебе, в кабінеті – змусила тебе особисто прийти до нього в підземелля. Він хотів побачитися спочатку з тобою. І лише потім, зі мною.

— Це не все, — Арон чекав наступних слів Дарана. — Він запитав за Сільвану…

— То ж ти вирішив, що вона якось причетна до Еліаса? — Арон перевів погляд на карту, не дивлячись на брата. — Саме тому, ти навідав її кімнату?

— Як…

— О-о, це дівчисько, — Одерштейн тяжко видихнув, пригадуючи її мереживну білизну. — Я замкнув її в кімнаті, заборонив кудись виходити.

— Навіщо?

— Якщо раптом, по палацу поширяться чутки, про те, що ти навідуєшся до моєї наложниці, не дивуйся сильно. Ти, здається образив мою норовисту наложницю. Що ти їй такого сказав?

— Мені спало на думку, що вона спільниця Еліаса, або ж когось, хто наближений до нього. Я знаю, звичаї вимагають, щоб наложниці короля були чистими й невинними, але що, якщо це не так. Я б надіслав її до цілителя на огляд, щоб впевнитись в її непорочності.

Даран навіть словом не обмовляється, що зовсім не проти взяти Сільвану Фалоне під свою опіку, в ролі коханки.

— І що це змінить? — він повернувся обличчям до брата. — Навіть якщо вона вже була з чоловіком, я не зможу її відпустити. Сільвана не цікавила мене як жінка.

— Ти говориш в минулому.

— Так і є. Мені чомусь спало на думку, що, якби вона стала моєю королевою, опорою. З її вибуховим характером, здається я б цілком зміг бути на її фоні милосердним, добрим королем, — Арон всміхнувся власним словам.

— Ти зараз серйозно?

— Чому б ні?! Вона хотіла привернути мою увагу, змусити зустрітися. Я не можу сказати, що це не спрацювало. Якоюсь мірою, навіть потішило моє самолюбство.

— Сільвана намагалася вплутати вас в інтриги. Ото радість знаті буде – трикутник з короля його наложниці та бастарда. Історія для балад! — сміх зійшло з обличчя Дарана. — Це небезпечно! Вона змогла викликати у вас ревнощі?

— Цілком можливо, — похитав він головою. — Обурення – точно. Я увірвався в її кімнату, і вона була впевнена, що я прийду до неї. Її нічна сорочка, а точніше практично її відсутність, наперед була підготовлена й спланована для секундного погляду вартових, які стали свідком, що король увійшов до її спальні. І будь певен, вона хотіла, щоб я там залишився. Принаймні її погляд про це говорив. І знову, це її маніпуляція, чи справді їй так тяжко було це озвучувати. Не знаю. Але це добре спрацювало.

— Що робитимеш далі з нею?

— Я ще не вирішив. Але вона змусила мене, після вчорашнього, постійно думати про неї. Накажи Варолу особисто її охороняти. Якщо Еліас, — ім’я брата викликало всередині нього щось неприємне, гірке, — знає про неї, мені б не хотілося думати, що з нею може щось трапитися. До того ж ми все ще не знаємо, хто на нашій стороні зі знаті, хто виступає проти.