- 8 -

Сільвана різко вдарила долонями в груди Дарна, настільки сильно, що йому прийшлося на кілька кроків відійти від неї. Все всередині закипіло, безглуздішого звинувачення й пропозиції, Фалоне ще не чула в свою адресу. Уривчасте дихання вирвалося з її рота. Вона гнівилася за Агосто, який з легкість допустив думку, що вона «зіпсована», й те, що вона могла б піти в його обійми, якщо її не прийме король.

— Ніколи! Мене! Не торкайся! — пригрозила вона йому. Повітря різко стало надто вологим, і це не лишилося без уваги Дарана. Магія, яка підсилювалася через її емоції, та лишалася не контрольованою. — Якщо хочеш мене в чомусь звинуватити, роби це при королю із доказами, а не вривайся в мою спальню! Геть звідси! — вона не прохала, а наказувала.

— Якщо я дізнаюся, що ти…

— Геть! — Сільвана не дала йому закінчити. — Навіть чути не хочу цієї маячні!

Даран пішов з її кімнати, наприкінці подарувавши їй дивну звабливу посмішку та легкий дотик пальцями до її губ. Посмішку від якої лють Фалоне подвійно зросла, а від його дотику вона готова була зламати йому ті пальці. Серце її несамовито калатало, щоки горіли незрозумілим рум’янцем. Вона була з ніг до голови – дамою із хорошої сім’ї. Знала етикет не гірше решти придворних панянок, й могла спокійно це поєднувати із фізичним тренуванням, бойовими заклинаннями. Сільвана майже ніколи не дозволяла собі закохуватися, цікавитися чоловіками настільки, щоб себе осоромити, чи збезчестити. Матір була надто консервативних поглядів і вклала це в голову доньки.

Одного разу, кілька років тому, вона справді дозволила собі закохатися до нестями, й не було дня, щоб вона про це не шкодувала. Вона не змогла йому віддатися, дати щось більше чим обійми та цілунки, а він благородно пообіцяв її чекати. Чекати стільки, скільки потрібно. Вона не знала про нього майже нічого, і усвідомлення до неї прийшло, коли її коханий безслідно зник так і не повернувшись. Вона викреслила, вирвала його зі свого серця, зашивши глибокі рани грубими нитками.

Цнотливість до весілля було застарілим звичаєм, та все ж чомусь щоб стати наложницею короля, це правило діяло. Лише після розмови з Дараном, Сільвана усвідомила, що весь цей час, можливість покинути палац була в неї перед носом.

— Я все ще не офіційна наложниця, навіть не коханка короля. Якщо я… — власні слова застрягають в горлі. — Продати тіло за волю… чи зможу я… Стоп! — вона озирнулася, розуміючи,  що прислуги не було з нею, як і в кімнаті, зате була охорона в коридорі неподалік від її кімнати. — Вони бачили як він виходив з моєї спальні, що, якщо я скажу…

План вже був в її голові. Сільвана навмисне запускає руки у волосся, руйнуючи зачіску, рве один рукав сукні, розтирає персиковий блиск на губах.

— Охороно… — кличе вона, виходячи на коридор. — Варол, — кличе вона знайомого їй Одерштейна.

***

Даран розлючений поведінкою Сільвани, яка посміла чаклувати проти нього, яка так нахабно його виставила за двері. Спокій, яким він міг всім похвалитися, похитнувся. Він би хотів це обговорити з братом, але вже було надто пізня година.

Він все ж підійшов до дверей короля.

— Король не сам, — доповів вартовий.

— Гаразд.

— Передати щось його величності?

— Ні, це почекає до завтрашнього дня.

Агосто пішов до своєї кімнати, порпаючись в думках. Розмова з Еліасом змусила його навідатися до Сільвани. Він знав, що колишній спадкоємець має шпигунів, яких йому не вдалося вистежити, але не знав, чи належала до них Сільвана Фалоне. Перевірити це він не мав змоги, і це його неабияк гнівило.

— Ти розлючений, — тихо промовила Віві, яка вже була роздягнутою в його ліжку. — Я тебе залюбки розраджу.

— Не сьогодні.

Даран був не в настрої. А ще він був незібраним, його думки були хаотичним клубком. Агосто не звик до такого стану, він завжди все контролює, майже все знає. З Сільваною так не виходило, він не міг зрозуміти, що було на думці в цієї жінки.

— Я справді можу…

— Віві! — він навіть не подивився на неї, — все чого б я зараз хотів, це закрити їй рота.

Даран не назвав її імені, але Віві все зрозуміла без слів. Вона проковтнула свої ревнощі, водячи пальцем по своєму тілу.

— Ти б міг уявити, що я – це вона, — власні слова гіркотою відгукуються на язиці, але це привертає увагу Дарана, який стає поруч з ліжком. Віві ненавидить себе за це. Вона позве до нього, розстібає тремтячими руками пасок, й дивиться на нього з низу на верх. — Зроби зі мною те, що хотів би з нею!

Перед Дараном, Віві не може бути солдатом зі сталевим стрижнем. Агосто плавить всю її сталь.

***

Кругле королівське ліжко було масивним, великим, з червоного дерева бильцями та блакитною атласною постіллю. В кутку стояв стіл, також з червоного дерева, на якому завжди була присутня чорнильниця з пером та порожні сувої, даровані Еліасом. Шафа, яка була вбудована в стіну, була покрита різними лінійними розписами. Поруч з ліжком стояла тумбочка, на якій прислуга залишала тацю з фруктами та лікер – ввечері, а ранком приносила кришталеву воду з озера, для гігієнічних процедур короля.

Арон не любив ділити велике ліжко з кимось, ба більше, він не лишав коханок поруч із собою спати. Примха короля була дивною, але ніхто не насмілився б її осудити чи оскаржити. Коханки зажди покидали спальню короля близько півночі з коштовними дарунками від нього, як знай його уваги.