- 7 -

Сільвані було сумно в королівському палаці. Вона почувалася чужинкою в королівстві, в якому зростала, навчалася. По відчуттю, Фалоне здавалося, що її вивезли десь за межі іншого світу, на іншу планету, й змусили пристосовуватися.

Всі в палаці старанно приховували свою недоброзичливість за ввічливими посмішками. Окрім Віві, яка мало розмовляла і здебільшого курила цигарки, випускаючи кільця диму, а якщо й говорила, то в кожному слові відчувалася відданість королю. Фалоне було не тяжко зрозуміти, що Віві шпигувала за нею для короля. Для Дарана.

Приставлені служниці скрізь супроводжували її, не даючи можливості Сільвані залишитися на самоті, мов очікуючи, чи не втне вона часом якоїсь дурниці. Дарунок Арона, Сільвана ненавиділа, хоча браслети й були вражаючо-коштовними, та все ж лишалися артефактами, які пригнічували її древню магію. Він принизив її, вкрай вишукано. Сам же король, здавалося взагалі забув про існування своєї бранки. Сільвана не бачила Арона, навіть не чула про нього від служниць.

Столиця, яка проклала торговельні шляхи майже до всіх королівств, через кілька днів, здалася Сільвані нудною. Пейзажі скель, гірські хребти, прохолодний вітер зі Смарагдового океану – все набридло. Можливо, якби вона мала змогу вільно пересуватися, то все не здавалося б таким однотонним та сірим.

— Чим ви тут займаєтесь? — якогось разу запитала Сільвана, коли Віві вкотре привела її в сад пити чай. Сільвана не любила чай. — У вас є якісь веселощі?

— Так, — буденно відповіла Віві, повільно видихаючи сиву димку. Супроводжуючи її на чайні церемонії в саду, Віві одягала сукню, надаючи перевагу кремовим відтінкам, а волосся заплітала в чудернацькі косиці, що перепліталися між собою. — Перегони на собачих упряжках, арені бої сурусів*. Після коронації, може тебе запросять, — слова Віві були отруйнішими за зміїну отруту, — й станеш сама свідком наших веселощів.

Сільвана не стала далі вести розмову з Віві, надто неприємно і надто зверхньо. Сподівання на те, що вона тут знайде собі бодай одного друга, провалилися з тріском. Всі прислужниці, запрошені дами та й сама Віві вважали Фалоне – прикрасою, яка лежить у віддаленій шухляді короля. Можливо б й сама Сільвана так вважала б, якби не жага волі. Їй потрібно було зрозуміти палац із середини, а для цього світські заходи чаювання як найкраще підходили. Завоювати прихильність короля, якого не обходила участь бранки, яку ж він сам й привів до палацу, дещо обурювала Фалоне.

Арон зачіпав її жіночу гідність, достойність. Вона ніколи не мріяла обміняти тренування на чаювання в садках.

Підійшовши до іншого столику, де були виключно одружені жінки чиновників, Сільвана намагалася вписатися в їхню атмосферу. Саме заміжні дами чиновників були головними пліткарями, в яких можна було щось дізнатися. При Віві вони були не надто говірливими, але коли Фалоне підійшла сама, й пригостила всіх чаєм, розливши його по фарфорових чашечках, жінки радо її прийняли, як одну зі своїх. Схожий трюк Фалоне використовувала і себе дома, хто ж як не одружені жінки, знали все про всіх, і в першу чергу інформацію вони отримували від своїх чоловіків.

— Скоро відбудуться собачі перегони в упряжках! — сказала дама, якій нещодавно виповнилося тридцять. Її чоловік був міністром правосуддя й законопорядку. Саме тому Ліран завжди вдягалася в однотонні закриті сукні із мереживом та дорогоцінним камінням. — Чула, що цього року навіть король буде присутнім, — прошепотіла Ліран, мов це була секретна таємниця. — Коли Арон ще не був спадкоємцем, — звернулася вона до Фалоне, — він часто відвідував такі заходи. Коли покійний король Арев зробив його офіційним спадкоємцем, йому було заборонено відвідувати такі заходи. Це псувало йому репутацію, — додала вона для ясності.

— Що означає такі заходи? — обережно запитала Сільвана.

— Молоде дитя, — весело захихикала Ліран, поправляючи свою світлу косу. — Перегони – це азарт, де крутяться монети, золото, коштовності, жінки та алкоголь. Арон частенько був не лише тим хто робив ставки, а й тим, хто приймав безпосередньо участь в перегонах.

Фалоне на кілька секунд поринула в думки, намагаючись уявити короля Арона веселим, азартним із упряжкою собак. Надто це суперечило його холодній масці, яку він їй продемонстрував.

— Арон не був із самого початку спадкоємцем? — запитала Сільвана, не відразу звернувши увагу на слова Ліран.

— Ти й справді далеко була від столиці, — зітхнула Ліран, але відразу стала жвавішою. — Покійний король має трьох синів. Найстарший – Даран, він же бастард, якому король не дав свого прізвища, через те, що його народила коханка, коли він вже мав офіційну дружину. Це пізніше, коханка стала наложницею, але Даран так і лишився бастардом, що народився від коханки. Другий син – Еліас, якого королева народила через рік після появи Дарана. Третій син – Арон, народжуючи його, королева померла через сильну кровотечу. Еліас був прямим спадкоємцем трону, але вчинив бунт, за що покійний король його покарав. Так Арон й став спадкоємцем.

— До нас в Амтріс, — почала говорити Фалоне, розуміючи, що ніколи не чула про принца Еліаса, — й справді ніяких таких звісток не надходило.

— Покійний король потурбувався, щоб ім’я зрадника була зітерте, забуте, — надто серйозно Ліран закивала головою. — А ще, — захопливе продовжила Ліран, підставляючи спорожнілу чашку Сільвані, щоб та наповнила її чаєм, — чула, щоб під час коронації, вся знать приведе своїх незаміжніх доньок, — вона перемикнулася на зовсім іншу тему, мов переступила чергову сходинку.