- 6 -

За зраду короні, сім’ї, Еліас був кинутий до вічного ув’язнення в підземелля, що знаходилося прямісінько під палацом. Арев зробив все, щоб сина викреслили з сімейного дерева, щоб ім’я зрадника в королівстві та за його межами забули всі.

Даран був бастардом, він знав своє місце. Еліас, який був молодший за нього всього на рік, завжди нагадував братові про його походження та статус.

«Навіть якщо в тобі тече королівська кров, це не робить тебе членом нашої сім’ї. Батько навіть прізвища нашого тобі не дав!» — Еліас ненавидів Дарана за його існування, за вірність королю, та спокійне сприйняття того факту, що батько не давши йому навіть свого прізвища, все одно лишався вірним його переконанням. Еліас не вірив в доброту, поступливість старшого брата.

Поява ще одного брата – Арона, спонукала Еліаса ступити на стежину, з якої вороття не було. Еліас бачив інше майбутнє для Водного королівства, для свого молодшого брата. Бунт не вдався, й Еліас поплатився за це, своєю свободою, та не життям. Батько не зміг вбити сина. Сина, який готовий був йти до кінця й вбити всіх, хто стане йому на перешкоді, окрім Арона. Арем навіть не став слухати Еліаса.

Бунт було придавлено Дараном особисто, який власне й доповів Ареву про плани Еліаса захопити трон, але це не означало, якщо спадкоємець, якого затаврували, втратив свою владу. Навіть сидячи в підземеллі, знаходилися шпигуни, які вірно служили скинутому спадкоємцю.

Даран спустився до підземелля, стукаючи в тяжкі сталеві двері. Два кремезних охоронці відчинили, обоє одягнуті в кольчугу, й мали мечі.

— Даран Агосто, — він показав золоту монету на якій одна сторона мала герб сім’ї Одерштей, на іншій було його ім’я та прізвище, які засвідчували його статус правої руки короля. — Мені потрібно відвідати Еліаса Одерштейна.

Охоронці вклонилися бастарду, пропускаючи його всередину напівтемного тунелю. Один зачиняє двері, а інший без зайвих слів веде Агосто за собою. Тунель просякнутий сирістю, вологістю, повітря там було затхле. Освітлення кристалів було розсіяне, а в певних місцях зовсім було відсутнє. Пройшовши кілька метрів охоронець звернув за ріг.

— Далі сходами, — промовив він, вказуючи на кам’яні сходи, що вели до низу. — Це вам.

Охоронець взяв зі стіни прикріплений смолоскип в якого замість вогню, був примотаний кристал, й дав його Дарану. Сходи були в повній пітьмі. Тяжкі кроки охоронця й Агосто розліталися луною, відбиваючись від стін. Проминув достатньо в глиб, Даран побачив численні порожні камери, що тягнулися в низ, за сходами.

— Тут, — тицьнув охоронець в камеру, до якої, остання сходинка, практично впиралися.

Еліас був майже в цілковитій тиші й порожнечі. Сусідів він не мав. Особисте розпорядження покійного короля.

— Залиш нас.

Еліас далеко сидить від ґрат, й Агосто приходиться практично в притул підійти до камери, щоб освітити й побачити його. Довге, руде, хвилясте волосся, за п’ять років ув’язнення, відросло, й тепер дістає практично попереку Еліаса. Його тьмяно-зелені очі концентрують свою увагу на своєму відвідувачу. Легка щетина така ж руда як його волосся та брови, підкреслює зовсім не вигляд колишнього спадкоємця трону. Та все ж оксамитова біла сорочка вільного крою, шкіряні штани, ліжко з достатньо хорошою периною, столик із коштовним столовим приладдям та самовар з чаєм – нічого зовсім не говорило, що його ув’язнення таке ж як в решти.

Еліас нічого не говорить, лиш демонстративно бере до рук чашку зі свіжозвареним чаєм. З усмішкою на вустах, колишній спадкоємець робить ковтки, розтягуючи задоволення від напою.

— Я б запропонував чаю, та вимушений визнати, що мені зовсім не подобається щось ділити з бастардом, — промовляє низьким захриплим голосом Еліас, не випускаючи можливості, нагадати Дарану його статус.

— В мене є з ким пити чай, — сухо відповідає Агосто. — Ти просив аудієнції, — нагадує він, причину свого візиту. — Що ти хотів озвучити королю? Я тут від його імень, — швидко він додає.

Еліас злостиво жбурляє чашку об стіну, й та розбивається на друзки. Він підводиться зі свого крісла, граційно наближуючись до ґрат так, щоб їхні очі були на одному рівні. Навіть у в’язниці, від Еліаса віє дорогим запахом жасмину, кориці та хвої.

— Ти гадаєш, якщо я знаходжусь тут, то не маю влади?! — очі Еліаса звужуються. Він випльовує слова як отруту: — Думаєш, можеш приходити сюди від імені мого молодшого брата?! — Еліас стискає руки на залізних ґратах так, що шкіра на них блідне. — Я не передам тобі повідомлення, яке  призначено виключно для Арона. Ти навіть поруч з нами не стоїш!

Ще одна причина ненависті Еліаса до Дарана, це те що вони ділили не лише кров, ай молодшого брата.

— Мені байдуже, — сухо стискаєсплечима Даран, не відводячи погляду. — Арон не прийде до тебе, ні сьогодні, ні завтра. Ніколи. Ти марнуєш мій час. Щасливого перебування. Ой, тобто вічного гниття тобі тут!

Агосто відходить від камери, аж раптом Еліас без зверхності заговорив, зупиняючи його:

— Арон ніколи не хотів влади. Його цікавило поле битви, меч в руках, магія, аж ніяк не політика та інтриги трону. А трон завжди грузне в інтригах палацу, — заволодів увагою Агосто, Еліас весело всміхається. — Його не підтримає знать, навіть більше, знать із задоволенням підпиляє ніжки трону, щоб Арон з нього звалився. Цікаво, хто ж напоумив нашого молодшого брата в тому, що його владу не визнають?