- 5 -

П’ять років тому

Їхні пальці сплітаються, вони разом лежать на зеленій, вогкій від роси траві. Нічну тишу порушують своїм цокотанням коники, які час від часу стрибають над травою. В чистому, безхмарному небі, повний місяць розкинув зорі, які переливалися мерехтливим свіченням.

Він цілує її долоню, зазирає в очі, й широко посміхається. Сільвана божеволіє від його дотиків, все всередині неї перевертається, зв’язується в тугий вузол, заважає дихати. Вперше, вона закохалася в чоловіка. Хоча й зарікалася цього не робити.

Він прибув в Амтріс, щоб особисто проконтролювати побудування нової дамби, яка мала б остаточно вберегти місто від потопу. Рівень води в Смарагдовому океані значно піднявся, й щойно наставали бурі, місто потопало в морських хвилях. Особистий посланець короля Арева Одерштейна, який приймав участь в креслені проекти дамби, й навіть супроводжував доставлення певних матеріалів. Сім місяців промайнуло так швидко, що Сільван анавіть не зоглянулася, нас кіль швидко йшов час.

Почуття, які позбавляли її здорового глузду, змушуючи йому говорити всілякі нісенітниці. З ним, вона почувалася маленькою дівчинкою, а не войовничою чаклункою із багатим сімейним спадком. Він змусив своїми залицяннями пірнути в кохання  головою.

— Я кохаю тебе, — тихо він вимовляє, мов боїться зігнати коників, які невгамовно стрибали. — Кохаю до нестями. Ти моє все!

Він підіймається на ліктях, після чого дивиться їй в очі, схиляється й цілує. Ніжно, повільно, розтягуючи задоволення. Сільвана горить в його полум’ї, вона майже готова порушити власні принципи(які їй мати старанно закладала з дитинства) заради нього. Її серце гулко гупає, їй хочеться його дотиків.

Коли руки Сільвани тягнуться до його сорочки, він перестає її цілувати, широко всміхаючись.

— Не так, — він хитає головою, відсторонюючись від неї. — В нас все буде інакше. Я поважаю твої принципи, і нізащо не сану тим, хто їх порушить. В мене терпіння вистачає.

— А як в нас буде? — цікавиться вона, й не може приховати сумну усмішку.

— Сільвана Фалоне, ти погодишся стати моєю дружиною?

Його посмішка тепліша за промені сонця, а його дотики гарячіші за будь-яке полум’я.

— Т-а-ак… — відповідь її невпевнена, але коли він торкається її лівої руки, на її мізинці з’являється невеличке магічне колечко з води. — Так! Так! І ще раз так!

Сільвана кидається в його обійми, радіючи до нестями.

— Я владнаю справи в столиці, й повернуся по тебе зі справжньою обручкою. Я проситиму твоїх батьків благословення, — шепоче він їй на вухо, погладжуючи по голові.

— Гаразд!

— Сільвана, я  обов’язково по тебе повернуся, — він цілує Сільвану в чоло, беручи її обличчя у свої руки.

Її бурштинового кольору очі в нічному сяйві ще більше звабливі, магічні. Він кохає її, і найбільше у світі, не хоче, щоб вона постраждала через нього.

«Ти мій спокій. З тобою, я забуваю, хто я насправді. З тобою, я все забуваю!»