- 3 -

В голові Сільваи був справжній безлад, вона не могла розібратися з всією тою інформацією, яку отримала за кілька днів подорожей із Дараном та свого годинного перебування в палаці. Від батька вона чула, що сімейство Одерштейн мало одну головну гілку, якими успадковувався королівський трон та безліч побічних, деякі з них навіть не були між собою пов’язані родинними зв’язками, хіба що прізвищем та кольором волосся, але їх все одно всі називали – величне сімейство Одерштейн. Сімейство яке володіло найродючішими землями, мали вдосталь сховищ із запасами, золотом та коштовностями. Жодна інша знать навіть поруч не стояла з Одерштейн, навіть якщо це була дуже далека, побічна гілка.

 Кілька годин в присутності служниці, Фалоне зрозуміла, що в столиці все таке ж як і в її місті – король, його родина з наближеними людьми, багата знать та прості торговці. Служниці не цуралися її, й люб’язно пояснювали правила палацу, як і належало прислузі. Принаймні, приязність, вони вдавали охоче.

Фалоне прийняла ванну, наповнену пелюстками троянд та каплями масел жасмину. Її покої були набагато більшими, аніж дома: мережеві завіси, велике кругле ліжко, шафи із сукнями, туалетний столик із приготовленими прикрасами, широка тераса, але Сільвана не встигла зазирнути на неї, хоча й дуже хотіла. Король наполягав на особистій зустрічі, хоча й сама Сільвана згорала від нетерпіння. Вона ніколи не бачила короля Арона, навіть його карикатури.

Коли її зібрали, служниця перед тим як супроводжувати до короля, підійшла до Сільвани тримаючи в руках шкіряну шкатулку.

— Дарунок короля, — тихо вимовила служниця, не дивлячись в очі Фалоне. — Він хотів, щоб ви це надягли до нього на зустріч.

— Це обов’язково? — поцікавилась вона, насправді ж Сільвані було незручно приймати дарунок короля, і їй було ліпше здатися неотесаною грубіянкою.

— Якщо не надягнена, — служниця поглянула на Фалоне, — це буде виявом неповаги до короля. Не переймайтеся, — додала служниця, зрозумівши ніяковість панянки, — король завжди дарує коханкам коштовності. Так він показує свою милість.

— Дякую, — вона прийняла дарунок, відчуваючи як її щоки вкриваються рум’янцем.

— Ходімо, я вас відведу.

Йдучи до зали, Фалоне могла побачити палац та розмах розкоші Одерштейнів. Картини різних пейзажів Водного королівства його океанів, бога Нептуна, міфічного тризубця, навіть Левіафан, який виглядав точнісінько як в книгах сімейної бібліотеки батька. Вази із живими квітами, та осяяні кристали замість смолоскипів.

Зайшов до круглої зали, де знаходився король Арон, в Сільвани перехопило подих. Король був дуже молодим, вдягнутий в традиційний темно-синій мундир, прямі чорні штани та військові берци. Його волосся було ідентичне Дарану, хіба що зачіска інша – коротко вибриті скроні, а на маківці невеличкий хвіст. Його очі мали більше насиченіший зелений колір чим в решти Одерштейнів, нагадуючи темно-зелену траву, а шкіра мала легку засмагу. Арон був привабливим чоловіком. Надто привабливим, щоб в нього не закохатися.

Фалоне вклонилася у вітальному жесті. Підводити очі на короля без його дозволу, вона не насмілилася.

Арев Одерштейн – покійний король, окропив королівство Вогню кров’ю, щойно посів законне своє місце, відвоювавши землі, які були окуповані ворогами. Арев був могутнім чаклуном, стратегом, але не його молодший син – Арон. Окрім гострих привабливих рис обличчя, та жорстокої розправи без милосердя, спадкоємець трону нічим не славився.

Сільвана не пошкодувала про те, що служниці наполягли на атласній блакитній вільній сукні, яка ідеально вписувалася в стіни палацу, та підкреслювала її жіночність. Її зап’ястя охоплювали широкі срібні два браслети, із різними гравіюваннями рун та вставками дорогоцінних блакитних каменів. Браслети, як говорили служниці, особистий дарунок короля. Волосся ж їй заплели в дві масивні коси, в які додали тонкий срібний ланцюжок.

— Сільвана Фалоне, — голос короля був мелодійно-приємним. — Підведіться. Ваша поїздка була комфортною? — поцікавився він.

Куточки пухлих губ Арона стримано звелись вверх, зображуючи ввічливу усмішку, яка була скоріше формальністю для приймання всіх гостей.

— Вітаю, ваша високосте, — стримуючи обурення, яке викликало його запитання, промовила вона. — Не отримав би батько, вашого листа, цієї поїздки взагалі не було б, — Фалоне знала, що так відповідати королю не можна, і якби матір була поруч, точно б зараз її вщипнула.

— Як чудово, що я король. Можу собі дозволити писати, кому завгодно і що завгодно, чи не так?! — його слова не вимагали відповіді.

Сільвана помітила, як погляд короля уважно її розглядав, до деталей, після чого він перевів погляд на Дарана, який весь час стояв мовчки в кутку. Вона навіть не помітила його присутності. Несвідомо, вона порівняла їх обох, і усвідомила, що від короля вона не відчувала небезпеки, хоча в його руках була реальна влада,  тоді як від його брата, який дав їй досить цікаву пораду, буквально віяло небезпекою, яка її приваблювала. Це було взаємним, вона бачила в його очах це.

***

Віві розпустила волосся, так їй здавалося, що вона виглядає елегантнішою, ніжнішою. В неї ніколи не було комплексів, і вона не часто одягала сукні, окрім тих днів, коли мала бути присутня на бенкетах чи балах. Її подобався військовий обладунок, скрегіт металу на полі битви, заклинання, від яких закладало вуха. Віві здавалося, що вона весь час прагнула віднайти своє місце, і коли Агосто дарував таку їй можливість, вона навіть не сподівалася, що він її помітить серед решти.