- 2 -

Водне королівство було умовно поділено на дві частини – на одній панувала вічна крига, та люті морози, на іншій – звична зміна пір року. Юн-ннесело було найпівнічнішим у світі постійним громадським поселенням, яке розташовувалося на лінії умовного поділу королівства. Пори року змінювалися, але були трішки прохолоднішими, чим в решти.

Сніжна рівнина гірських хребтів оточувала столицю, як захисний бар’єр від хвиль Смарагдового океану та решти поселень; полярне сяйво, яке було майже стабільністю для ночей в столиці та струмки, дзюрчання яких в нічній тиші складалося в мелодії – саме такою була зваблива столиця Водного королівства.

Сільвана ледь відірвала погляд від різнобарвності вибудуваних будинків, вулиць та самого королівського палацу. Вона знала, що Юн-ннесело столиця Водного королівства, і що його оточують скелі, й на цьому все. В книгах по історії, не надто багато писалося про столицю, а саме через непостійність чиновників та їхньої вірності короні. Політика була нестабільною останні десять років, і це призводило до внутрішніх конфліктів, які придушувалися силою, а столиця була закритою і впускала виключно через жорсткий контроль.

Серце королівства в якому були зібрані найвеличніші торгові площі із різновидом рідкісних тканин, каміння, але окрасою лишався – порт, який був найбільшим в усіх чотирьох королівствах. Торговий порт, який брав свій початок на березі океану, проходив крізь невеличкі скелі-пагорби й закінчувався в столиці. Все це можна було з легкістю розглянути із пагорба, адже столиця розкинула свої простори  в низовині.

Прохолода липневої ночі приємно освіжала, а вогкість чудово підкреслювала серцевину Водного королівства. Фалоне не приховувала свій захоплений подив від столиці, намагаючись розглянути кожну деталь, прямуючи до палацу.

Сільвана витримувала навмисне мовчання, хоча їй неймовірно кортіло розпитати Дарана про значення його порад. Палац був буквально висічений із чорного каменю, із різьбленими візерунками та химерами, які охороняли вікна. Колони були обплетені мацаками плюща та квітів, роблячи акцент на кольоровій гамі палацу. Чорна перлина була окрасою столиці.

Всі її думки зникли, навіть більше, все в середині неї похололо, коли вона зрозуміла, хто її зустрічає біля брами палацу.

Фалоне повернулася до Агосто, й усвідомлення власної дурості, її ледь не захлеснуло. Всі чудово знали в королівстві(навіть за межами поширювалися плітки), що яскравою ознакою членів королівської родини Одерштейн, було саме їхній колір волосся – яскраво рудий, який завжди лишався домінантним геном, та який успадковували всі діти, зачаті від них. Агосто був бастардом.

«Темно-руде волосся! От дурепа! Його волосся!»

 Тим самим бастардом, який був старшим сином покійного короля. Первенець, що народився від коханки і якій дали титул наложниці лише після народження сина. Сина, який не отримав жодного права на претендування трону чи будь-якої влади, навіть прізвище король Арвен йому не подарував.

Чоловік та жінка, які чекали на Фалоне, були близнюками. Вони виглядали напрочуд молодими, на вигляд тяжко було передбачити їхній точний вік. Саме за цю трійцю, чуток було найбільше в королівстві – бастард, за яким слідує двоє близнюків сімейства Одерштейн. Найкращі воїни короля, які завжди виконували його наказ, будь-яку місію, без жодного провалу. Тіні, яких ніхто не бачив й не чув. Фалоне тепер зрозуміла, чому Даран був один, але не розуміла, чому він мав прізвище матері, а не як всі незаконнонароджені діти – Одерштейн.

Близнюки мали однакову зовнішність, розбіжність їхня була лише гендерною – довге, яскраво-руде волосся заплетене в тонку косу, яка діставала попереку, смарагдовий колір очей та ластовиння, яке вкривало їхні бліді обличчя. В підтвердження свого воєнного статусу близнюки носили сережки із камінням – топаз. Топаз видавали військовим та чаклунам, чия могутність була визнана королем. Сільвана обернулася вкотре на бастарда, і лише зараз помітила на хрящі його лівого вуха, дрібну сережку-гвоздик із вставкою блакитного топаза.

Фалоне вкотре проклинала свою неуважність. Саме через надмірну сконцентрованість на небажаній подорожі, вона не помітила надто очевидних та важливих речей.

Двоє близнюків ввічливо вклонилися, демонструючи свою військову кольчугу із блакитного заліза, чоботи, з яких стирчали кинджали. Решта одягу в них були звичні: прямі штани та льняна сорочка, під кольчугою. Підійшовши ближче, Сільвана помітила на їхніх плечах шкіряні пов’язки, на яких зображувався Левіафан – знак короля.

— Король чекає, — коротко сказала жінка.

Не дивлячись на мелодійний голос, Сільвана відчула небезпеку в ній. Її очі буквально іскрилися, хоча тонкі губи були стиснуті в одну лінію.

— Варол Одерштейн, — відрекомендувався чоловік, широко всміхаючись. — Це моя сестра, Віві Одерштейн. Ми на вас чекали, Сільвана Фалоне, повелителька Левіафана.

Сільвана могла заприсягтися, що посмішка Варола була щирою і в той же момент застережливо-небезпечною. Він подав їй руку, допомагаючи спуститися з коня. Вона не прийняла його допомогу, надто Варол її насторожував.

Далі в супроводі близнюків і бастарда, який не вимовив жодного слова, окрім кивка, вони йшли мовчки. Її вели не головним входом, тому Фалоне не могла розглянути палац як належне. Палаючі смолоскипи, темні кам’яні коридори, зайва волога в повітрі.

Опинившись в невеликому холі, близнюки зупинилися, а Даран заговорив: