Глава 25.

Лізетт шалено мчиться на Люцію на Багрову кнею, мов тікає від погоні. Вона позбавлена будь-яких засобів захисту, окрім клинка, подарунка Сезера, та сили земель. Княгиня різко смикнула за повід, зупиняючи коня на скаку та ховала волосся під каптур, щоб не приваблювати небажаних очей. Востаннє їй заплітав заговорені коси Міхай. Вони були тугими й трималися досить надійно за будь-якої негоди. Кожного разу торкаючись пальцями її золотавих пасм, чоловік нашіптував короткі, незрозумілі фрази вахнархською мовою та вимовляв їх надто швидко, бо його голос перетворювався на шелест. Почуття наближення війни наганяє страх перед невідомістю, лорд Аркхенський уявлявся їй амбітним та деспотичним, бо ті юні, нетямущі, дванадцяти-чотирнадцяти років хлопчаки, які брали участь у наступі на Вахнархію, були кинуті в бій без особливої підготовки.

Княгиня поспіхом озирнулася на всі боки. День був погожим та свіжим. Сонце піднялося високо, але сховалося за сніжними хмарами. Вона майже дісталася поля, хіба залишилося здолати останні дві милі, щоб об'їхати насипний курган та оцінити масштаб своїх подальших можливостей та дій. Лізетт схопилася за повід, зібравшись дати команду Люцію, як чийсь голос за кілька метрів від неї наказав зупинитися. Занепокоївшись що вона опинилася без охорони у малолюдному місці з незнайомцем, Лізетт не стала дослухатися до його слів, й стукнувши Люція в бік підборами високих черевиків, хутко вирвалася уперед. Не озираючись Лізетт мчала, що аж каптур зірвало вітром та її золотаве волосся розлетілося по спині. Серце билося як у пійманої пташки, те ще більше роздмухало в ній бажання відірватися від переслідування.
  — Стій!.. – кремезний чоловік в обладунках та шоломі обігнав її та перегородив шлях собою. — Ну лиха, царицька!
Його кінь теж був у збруї, проте Лізетт його впізнала, в сірих плямах, з пухнастим хвостом, Еланта.
  — Сезер?! То ти, чи що?..
  — Ну лиха ти, царицька! – повторив ще раз. — Тебе не завадило б відшмагати за безтурботність! Втекла від матінки вранці й вирішила випробувати моє терпіння. Я гнався від Сніжанських земель, щоб прибути сюди вчасно до того, як князь дізнається!
  — Я б змогла постояти за себе, зі мною подарований тобою клинок та сили земель. Як ти здогадався, що я їду на широке поле? – Лізетт порівнялася з конем воїна, здивовано вдивляючись в його почервоніле від шолома обличчя.
  — Я добре пам'ятаю ваш план – пустити в очі Аркхенському пил, заманивши його на поле під виглядом болота.
  — Чудово! Я дійсно їду туди, щоб спробувати осушити хоча б маленьку його ділянку. Спробувати варто, перш ніж заперечувати.
  — Мені подобається ідея, проте… – він наблизився до Лізетт впритул, прихопив її за лікоть та зашипів, – якщо залишите мене в дурнях ще раз, я не подивлюся на Ваше князівське положення. Випорю!
Брови княгині здивовано підскочили на лоба. Вона засміялася, бо звикла до його панібратської манери.
  — Ти мене дивуєш, однак! Я жодним чоловіком ще не бита... А щоб попереджати про це так сміливо – тим паче!

Сезер швидко відпустив її руку та повільно рушив уперед під супровід дзвінкого сміху Лізетт. Вона не сприймала втечу серйозно на відміну від нього: воїн не забував, що життя княгині – рівноцінне його власному життю, проте Сезер не думав про себе, його більш хвилювала безпека непосидючої дзиґи.
  — Я прошу, тільки не ображайся, Сезере. Немає користі в тому, що я сиділа з Херувімою.
  — Це все Крондамська влаштувала, га? Господар дізнається та вашим посиденькам кінець!
  — Ні, ні, – заперечила Лізетт. — Сезере, не варто говорити князю, у нього і без моєї втечі вистачає турбот. До того ж зараз він має бути на правому березі Теї, освоювати стратегічний хід.
  — Зуби мені не замовляй, – відрізав грубо, – я сам знаю, де володар та чим зайнятий.
  — Ось як, виходить, і ти бажаєш, щоб я сиділа під замком?! Чудово! Усі чоловік проти мене!
  — Взагалі-то, я не проти ідеї з болотом.

Нічого йому не відповівши княгиня пустилася галопом повз курган і зупинилася тільки-но прибула на здичавіле поле. Місцями воно було накрите сніжною ковдрою, яка виблискувала від рідкісних сонячних променів, що пробивалися крізь скупчення хмар. Дивлячись на мовчазний простір у Лізетт перехопило подих. Колись тут пролилася кров та події минулого залишалися хіба на сторінках переказів. За наших часів над кнеєю панували перші проліски, що ховали вушка від морозу під снігом. Лізетт зістрибнула з Люція та крокуючи м'якою ходою по снігу, розкинула руки долонями до неба, наче вбирала кінчиками пальців пам'ятні моменти залишені на згадку предками.
  — Люди можуть з відчаєм заперечувати долю. Життя та смерть не змогли поділити мене. Тому я тут! Ти чуєш, Сезере, воно аж пищить, стоголосе поле, відчуваючи підступи тяжкого гніду. Честь земель – понад усе!

Сезер причаївся та звіддаля милувався, як промінчики сонця танцюють на розкинутих долонях княгині.
  — Багряна кнея зараз прекрасна у своїй незайманості. Я не хочу кровавого повторення.

Підвладні їй любов та смерть, сили та негода. Молода, наполеглива, смілива княгиня в її обличчі, саме та, довгоочікувана володарка, на яку чекав не тільки Сезер, а й увесь вахнархський народ останні двадцять років, нарешті постала перед ними та перекреслила хиткі сумніви про майбутнє. Він схилявся перед її мужністю, жертвуючи собою заради інших, вона була вразлива лише перед вацнарцями. Лізетт опустилася на коліна та заглибила пальці в холодну землю, відкидаючи будь-які зовнішні подразники й концентруючись на відчуттях у руках. Повіки її були прикриті, але крізь пухнасті вії пробивалося біле світло та туманом ширяло навколо її лиця та рук. Коли Лізетт наважилася розплющити очі та подивитися на руки, то із захопленням виявила зміни на ділянці у яку вона заглибила руки, та стала набухати, в'язнути та забарвлюватися у болотяний відтінок.
  — Сезер, здається виходить… – радісно вигукнула, – проте для такого масштабу знадобиться більше часу.
  — Диво та й годі! – Він ні хвилини не сумнівався у її здібностях.
Воїн одразу ж опустився на коліно у поклоні. — Всесильна!     
  — Обережно, там можуть бути купини, – попередив її. — Після морозу земля тверда, як камінь.
  — Та ні, як на мене, звичайна… – Лізетт випросталась, діставши руки з землі та повернулася на Сезера.