Глава 24.

Лізетт невпинно спостерігала за Крондамською, що сиділа в драповому кріслі, її чорний кіт покірно лежав у господині на колінах, і на знак подяки за ніжне погладжування, у все горло ритмічно мурчав. Графиня Сніжанська спустошила друге горнятко заспокійливого чаю, мовчки поглядаючи то на доньку, то на блакитнооку гостю. Архелая здавалася їй неймовірною. Її молодість та краса, у звичайному розумінні, була не сумісною зі статусом бабусі князя Міхая. Як Орік приніс для графині Сніжанської третє горнятко відвару, княгиня Крондамська запитально схилила голову та несподівано заговорила без допомоги кота, але з відчутною зміною у голосі тоні, з тимчасовим надривом.
  — Я бачу, графине, що моя зовнішність викликала у тебе дисонанс. – Вона розуміючи глянула на неї, продовжуючи чухати у кота за вухом. — Я сама, часом, дивлячись у дзеркало не сприймаю своє зображення. Навічно молода. Я не змінювалася десятиліттями.
  — Вибачте. Що це за… чари? Вибачте, просто незвично бачити таке диво на власні очі, – Хері опустила нескромний погляд, бо надто довго не відривала його від Архелаї.
  — Дару вашого покійного батька, справжнього батька, Херувіма, Рофштака Вахнарського. Він нагородив мене молодістю на все життя, а ще прокляв увесь свій чоловічий рід через неможливий союз зі мною. Ви маєте право сказати, щоб я замовчала, та більше не слова не згадала про події минулих років. Але я досі люблю Рофштака, і якби щось могло наблизити мене після смерті до нього, я зробила б усе, щоб найменше, побачити в останнє радість у його очах.

Херувіма дужче стиснула пальцями горнятко, у горлі утворилася брила та заважала їй говорити. Лізетт помітила напругу між жінками, й втрутилася, змінивши тему.
  — Даруйте, є новини про лорда Аркхенського?
  — Офіційно – ні, якщо Міхаю та його радникам щось відомо, мене просвітлювати він не стане, ти ж знаєш, люба. А ось щодо видіння… – почала Крондамська. — Прошу вибачити за мій хрипкий тон, до ранку він повинен пройти, отож… Тцерта!
Лізетт збадьорено подивилася на Хелі.
  — Як вам вдалося?.. Тобто, ви через це прийшли до мене раніше? – встала з дивана та підійшла ближче.
  — Так, видіння мене зацікавило та привело до тебе, бо голос чоловіка з вуаллю здався мені знайомим. Безперечно, я чула його раніше. І Тцерта... це вахнархське ім'я.
  — То це все-таки ім'я? Бо я ще погано розумію вахнархську мову.
  — Тцерт, вахнархською мовою – світанок. Давнє слово, майже не вживається зараз. Хоча у найчистіших вахнархських сім'ях його й досі використовують у балачках. Ти ж майже не говориш вахнархською, у твоїй промові багато гертрунських слів, діалектів, але вони тут зрозумілі.
  — Ну так, – Лізетт погодилася, – Міхай іноді говорить на нарадах виключно вахнархською, мабуть, щоб я зрозуміла та не втрутилася. Та й у Сезера проскакує кумедне слівце. – Княгиня згадала улюблене слово воїна на її адресу – «царицька».
   — Він кличе мене «царицька»… доволі часто звертається до мене панібратською.
Крондамська схвально усміхнулася:
  — Немає нічого образливого у цьому слові, на вахнархській, то означає – володарка, володарка земель. А що з приводу безцеремонності, те йому пробач. Сезер з давнього вахнархського роду воїнів, який славиться відданістю, безгласністю Вахнархській династії.
Лізетт присіла на підлокітник крісла, не приховуючи свого зацікавлення вахнархською мовою.
  — Я хотіла б краще розуміти та говорити на вахнархській мові, ви б не могли мене навчите?
  — Ну якщо Міхай не буде проти, – ошелешила вона.
Лізетт округлила очі, явно не чекаючи таких слів від Архелаї, яка зазвичай її підтримувала.
  — Міхай?! Та ну…
  — Так жартую я, люба! Звичайно навчу тебе мови, думаю, те не складе для тебе труднощів. До того, я помітила, що багато фраз ти розумієш інтуїтивно.
  — Фух, я вже вирішила… – дівчина блаженно засяяла, розреготавшись. — Я майже повірила, що ви проти!
  — Навіщо тобі знати вахнархську? – запиталася графиня Сніжанська. — Якщо вахнарці розуміють гертрунську?
Відповідь від Лізетт не змусила графиню чекати:
  — Щоб краще розуміти та бути ближчою до свого народу. Та й щоб політичні розмови Міхая на зборах розуміти. – Вона метнула хитрий погляд у бік Архелаї. — Право, це все заради блага, не думайте, Архелая. Він неохоче дає можливість брати участь у державних справах, але хіба я дурна до святості?
  — Ні, ти на диво тямуща, я вважаю, що твої вроджені таланти його трохи обеззброїли. Чоловіки важко сприймають до уваги мудрість та силу жінок, мила. Простіше кажучи, від незнання та не розуміючи, що робити, як вчинити з такими жінками, чоловіки губляться в здогадах і, гадаю, їм спадає на думку просто не помічати талантів жінок.
  — Я не дозволю Міхаю закрити очі на мою жагу брати участь у житті держави.
Херувіма нарешті залишила горнятко та вперше всміхнулася за розмову.
  — Люба, ти войовнича у своїх міркуваннях, але чоловіки на те у нас жінок і є, щоб захищати від негод, бід. Однак, я можу судити про це зі свого безвольного боку, на жаль, я слабохарактерна особа, не стала б рватися у бій.
  — Тобі це й не потрібно, мамо, – м'яко подивилася на Херувіму, вона здавалася дівчині надто м'якою, жіночною, ніжною. — Від тебе в дар, я взяла трохи жіночої ласки. Вона пом'якшує мене в ті моменти, коли мені здається, що я ось-ось вибухну.
  — Ну що ти, – графиня покликала її до себе помахом руки, – у тебе добре серце і вчинки. Ти найсміливіше моє рішення… я рада, що ти зараз поряд. Ну добре, здається, погода змінюється, голова починає гудити, з вашого дозволу, я піду до себе відпочивати.
  — Ти перехвилювалася, мамо.
  — Тому виною мігрені, після сну зазвичай минають. Не хвилюйся, доню, ви з княгинею Крондамською собі спілкуйтесь. Доброї ночі.
Сніжанська безшумно пішла, залишивши Лізетт та Архелаю біля вогню, що приємно потріскував від грайливого вітру у димарі.
  — У житті мені такою жіночною, вразливою і чуйною не бути, як моя Херувіма. Я захоплююся нею. Вдачею, мабуть, я пішла у когось іншого з вахнархського роду.
  — У тебе чудовий характер, Лізетт, і ти лукавиш, буцімто, тобі не властива жіночність. Усе в тебе є, просто ти не дозволяєш собі бути вразливою в обіймах коханого чоловіка.
  — Нагоди не мала думати над тим, мабуть, я не вмію кохати та поступатися. Цьому взагалі навчитись можливо?
  — Люба, тобі все це під силу й без навчання, почни виявляти ініціативу, висловлюй емоції та дозволь Міхаю тебе любити. Він любить палко, й навмисне не заподіє болю. Його скажені почуття нагадують мені любого Рофштака.