Глава 21.

Під ранковий брязкіт далеких дзвонів, Архелая Крондамська повернулася без сил у скромну оселю. Вона прислухалася до тиші холодних стін, вдихнула повні груди затхлого повітря та поспішила скинути з себе одяг, щоб прийняти гарячу ванну з травами, які допомагали їй зняти напругу. Воду нагріла за допомогою чаклування. Знайомство з юною Лізетт принесло їй багато радості, але повернутися через довгий час у замок на Туманній горі було тортурою. Вона провела надто багато часу у боротьбі за трон для сина. Там жили предки її обожнюваного Рофштака, після його трагічної загибелі, якийсь час замок був порожнім, поки в законні права не вступив його єдиний син Чокаш. Її буремний, невтомний син був настільки психологічно розчавлений життєвими обставинами, що став невимовно безжалісним, жорстоким правителем і воїном; його остерігалися як вороги, так і власний народ.

Не дивлячись вдачу сина, Хелі ніколи його не цуралася, бо знала справжнього: добра душа Чокаша обросла злістю, яку Архелая намагалася викорінити за допомогою оберегів. То були марні зусилля. Магінтеса з неї була неправильна, як казали у її колах, аномальна. Вона мала особливу здатність керуючи якою могла занапастити людство, але Хелі свідомо нею не користалася, гальмувала зло у собі, бо не воліла хаосу. Саме цю невикористану частку зла отримав при народженні її син. Крондамська зберігала обітницю мовчання, і лише зниклий безвісти Чокаш знав усе про матір, проте її не звинувачував. Він поважав її за сміливість, щирість і самоповагу. І це те, у що він вірив, навіть якби весь світ вдавався підозрам, що вона не така, якою мала бути. Вона його провідник, початок і кінець усього.

Занурившись усім тілом в окріп, Крондамська заплющила очі, намагаючись стерти з пам'яті минулий день. Вона завжди так робила. Єдиний спогад, який вона залишить собі на згадку – зустріч із гарненькою Лізетт. Познайомившися з нею ближче у душі Хелі щось тріснуло. Дитя земель. Ця рішуча, невгамовна дівчина нагадувала княгині саму себе у роки своєї юності. Чорний кіт з попелястими смужками перервав тишу зіскочивши з комода прямо на бортик ванної. Він лащився до господині, жваво перебираючи пухнастими лапками.
  — Ну мій крутій, як минув день? Нудьгував, га? Зголоднів, мабуть, – Крондамська почухала у кота за вушком. — Нагодую, як тільки звільню думки від непотрібного мотлоху, ти ж знаєш, як це не просто, якщо мене відволікати.

Кіт протягнув швидке «няв», мов розуміючи про що говорить господиня, зістрибнув з бортика на м'який килимок та ліг, мовчки чекаючи слушного моменту. Аромат сушених трав м'яко огорнув тіло жінки, помутив її розум, і вона непомітно занурилася під гарячу воду. Хелі під силу на довгий час затримувати дихання; про цю особливість не знав ніхто, сама Архелая звернула увагу на цю рису не відразу. Вона годинами лежала з розплющеними очима у воді, перебуваючи у стані небуття, за допомогою цілющих властивостей трав очищала свої думки.

Страшно уявити, щоб могло статися, якби вона не стала цього робити. Весь сплячий у ній хаос без побоювання міг би вийти назовні та поглинути вахнархські землі, очищаючи їх від усього живого. Княгиня таїла в собі демонів-войовників, покликання яких чистити землі від людської гнили, обману та марнославства. Доки вона у змозі очищати думки, вахнархським землям, як і народу, в її обличчі нічого не загрожує.
Зненацька вода у ванній затряслася. Хелі те відчула, але залишилася лежати нерухомо. Кіт зіп'явся на лапи, зашипів. В дзвінкій тиші вода пропустила через себе приглушено-хриплий голос. Він мовив до неї:
  — Ти зустрілася нарешті з дитям, як пророковано тобі долею. Пам'ятай… –  голос перейшов у шепіт, хтось невидимий стояв над ванною, дивлячись на Хелі у воді. — Воно приведе тебе до мене! Рушай за нею, рушай, Архелая, проте не заважай самостійно приймати рішення. Допоможи їй знайти себе, бо шлях дівчинки приведе тебе до мене.

Хелі м'яко посміхнулася. Посмішка не допоможе. Беззвучні крики навіки залишаться луною в цих стінах. Прихований від очей незнайомець щезнув. Заплющивши очі, Крондамська продовжувала лежати вже у холодній воді, неначе на дні Теї у мертвому сні. Кіт заспокоївся і замурчав.
 

***

Лізетт прийшла до тями на ранок наступного дня. Вона почувала себе краще, тіло більше не палало, шкіра стала м'якою, оксамитовою та щільною. Архелая зробила для неї, здавалося, неможливе — очистила не тільки тіло, а й душу, яка тривалий час перебувала в ув'язненні власного тіла. Абсолютно готова до нових подвигів, Лізетт хотіла знати, як справи на стіні, і що чути про лорда Аркхенського. Переодягнувшись у лляну сорочку з національною вишивкою на рукавах та вузькі штанці для кінної їзди, вона накинула на плечі довгу накидку й спустилася в їдальню. Тільда в цей час накривала стіл до сніданку на одну персону.
  — Доброго ранку, княгине! Маєте здоровий вигляд, вже з'явився рум'янець на щоках.
  — Дякую, – Лізетт сіла за стіл, у неї прокинувся апетит від смачного вигляду молодого кролика з овочами. — Здається я нагуляла апетит за довгий час хвороби. Чому ти накрила стіл тільки на мене? Де наш князь?
  — Його Величність приймає радників та воїнів у малій залі, просили не турбувати.
Лізетт задумалася, дивлячись як Тільда ​​відрізає шматок м'яса і перекладає його на тарілку.
  — Як довго вони засідають?
  — Друга година пішла, – кивнула служниця.
На додачу вона наповнила келих княгині відваром трав, який залишила для неї Крондамська. 
  — Відвар конче необхідно випити. Архелая попередила, щоб я проконтролювала.
  — Не хвилюйся, – посміхнулася Лізетт накинувшись на м'ясо, – обов'язково вип'ю. Хелі була доброю до мене. Дивовижна жінка, зізнаюся, вона мене підкорила своєю непростою долею, розумом, силою волі. Сподіваюся, ми ще побачимось.
Тільда ​​спостерігала, як Лізетт швидко спустошила келих з відваром після того, як проковтнула м'ясо кролика.
  — Не сумнівайтеся, пані. Княгиня Крондамська знайде спосіб зустрітися з вами, коли ви забажаєте.