Глава 20.

Сніг за вікном спальні Лізетт посилився, утворивши на підвіконні пухнасту перину. Жінки говорили всю ніч знайшовши у суспільстві одне одного повне порозуміння. Рідкісне видовище, щоб Лізетт знайшла втіху у спілкуванні з людиною, з якою познайомилася кілька годин тому. Юна княгиня вважала зустріч чистим везінням. Вони базікали про всяке, війну теж зачепили, але останні пів години зупинилися на вічній темі кохання.
   — Ти питаєшся, що чоловіки розуміють про кохання? Я тобі відповім, розуміють, але не багато. Втім, і жінки заплутані у власних почуттях, дехто просто не закохався по справжньому, а дехто ховається за стіною від почуттів, бо побачив у любові порочне коло. Скажу за себе, люба Лізетт, я відкрито любила та не ховалась. Чи добре це?.. У людей суджень досить щодо цього, але я не думала про наслідки, дозволяючи собі й себе любити без залишку. – Крондамська зробила ковток чаю, змочивши горло після довгої розмови. — Ти уявляєш як це – любити без залишку?

Молода княгиня гордовито закотила очі, як почула запитання, встала до каміна погріти руки. У кімнаті похолоднішало. Лютий мороз малював візерунки на склі та свистів за вікном, просочуючись крізь маленькі щілини.
  — Думаю, що в маєтку батька з тобою не говорили на цю тему. Як тебе називали позаочі? Позашлюбною? Байстрючкою? То пусті слова, забудь про них. Жадібна до материнської уваги та ласки, батько давав їх мізерно, бо вершив політичні партії, й, звичайно ж, полюбляв грати у карти: так одного разу він програв долю доньки.

Лізетт мовчки сперлася об кут камінної стіни, гріючись. Вона не ображалася на правду. Лізетт віддала належне долі, що склалася, й сперечатися на цю тему не хотіла. Краще вже дізнатися, що на думку Крондамської любити без залишку.
  — Цікаво! – Архелаю здивувала спокійна реакція на випад у бік її незаконного народження. — Ну до цього ми повернемося трохи пізніше, а щодо любові без залишку – не просто пишномовність, це глибина твоїх почуттів до об'єкта обожнювання. Одна знайома каже, що їй важко дихати, коли її Людвіг знаходиться поруч; інша жінка зізнавалася, що колись не могла спати ночами, її переповнювали емоції.
  — Нісенітниця якась! Б'юся об заклад, вони полюбляють бульварні романи, бо тільки звідти можна нахапатися такого ілюзорного уявлення про кохання. Я розумію це почуття інакше, – хмикнула Лізетт, склавши руки на грудях. Тіло починало нагріватись від тепла камінної стіни.
  — Я з тобою згодна, люба, – засміялася Крондамська. — У цих дам невинні уявлення, але, зрештою, вони мають право на таку думку. Ми всі відчуваємо та мислимо по-різному.
  — Хочете знати, що я думаю про це? Ви все одно тягнете час, не кажучи про себе, – посміхнулася Лізетт, помітивши лукавство у погляді Крондамської. — Так от даремно Ви припустили, що в маєтку у батька мене любовного не вчили. Дещо я чула, бачила, спостерігала від придворних дам. Потім, потрапивши в полон до Міхая та поживши якийсь час з ним під одним дахом, я зробила висновки: те, що зветься любов без залишку – то, в першу чергу, страждання, без різниці жінка об'єкт почуттів, або чоловік; але таке кохання забирає все – силу, розум, волю і саме життя. Покажіть мені хоч одну людину на світі, яка любила просто і без надриву? Ні? – Дівчина прикрила повіки, – а все тому, що через страждання проходять усі. Комусь вдається набути повної гармонії, але більшість так і тоне в гіркоті від розлуки, від ілюзій, нелюбові з боку об'єкта бажання, розчарування, від безвиході. Як Вам таке пояснення від недолюбленої байстрючки?

Дивлячись на гордий погляд невістки, Хелі мовчки ковтнула ще чаю, спеціально витримавши шанобливу паузу. Вона наслухалася хвалебних розповідей Тільди та від простих людей про сміливість та красномовність нової дружини князя.

— То все кров! Тебе цьому не вчили, – княгиня встала з крісла, – ти народилася такою, отримавши від предків благородні дари. Так, гідна у мене заміна!
  — Ви ще живі, Архелая. У природі немає замін, ми всі індивідуальні.
  — Я добре розумію свого онука, – княгиня підійшла до стіни біля каміна, і притулилася до неї так само як і Лізетт, – йому є заради кого страждати. Адже у вашій парі він, як раз-таки, любить тебе без залишку, а ти... – зітхнула, – ти навіть не дозволяєш йому любити себе. Я не знаходжу в цьому гординю чи шкідливість; ти просто обрала цю доріжку і прямуєш по ній, але там, – Крондамська вказала пальцем в область серця невістки, – безперечно дещо зворушливо ​​б'ється, коли його довго немає поруч. Ти хвилюєшся за його життя.
  — Звісно! Я поважаю Міхая, як полководця, правителя Вахнархії. Він мужній, сміливий, має свою чорну вуаль під яку нікого не пускає, навіть мене. Я не претендую у жодному разі туди забиратися. Я живу поруч з ним на межі дозволеній мені. І якщо раніше я хотіла втекти, то зараз мені комфортно жити на вахнархських землях, пізнавати цей край, народ, його традиції, тим більше якщо моя мати й справді донька Рофштака, то я на своїх джерелах.
  — Глибоко ховати почуття – то теж страждання?
  — Може й так, головне, щоб було що сховати та з якою метою. Якщо людина їх ховає, припустимо, заради безпеки, то це не можна назвати стражданням. Це самозбереження!
Крондамська не витримала та підхопила долоні дівчини.
  — Для чого ти намагаєшся себе зберегти?!
  — Від різних речей: обману, гніву, помсти. Боюся, що я досить зла у душі, і моя розплата буде страшною. Я все думаю, як вчинити з батьком… – Лізетт витягла руки з теплого захоплення Архелаї. — За те що він зробив із мамою, зі мною... програв, як худобу на забій. На щастя купцем був Міхай, а не якийсь дрібний торгаш, сутенер, убивця. А потім кинув, і досі від нього звісток немає. Ось вона, Архелая, ціна любові без залишку, особистий приклад моєї матері, який зачепив і мене.
  — Бідна, ображена моя дитина, – не дивлячись на холодність невістки, Хелі все-таки обняла її за плечі, притискаючи до себе. — Не хвилюйся, люба, якщо ти захочеш, я буду підтримкою у вигляді друга, матері, порадниці, буду для тебе будь-ким, тільки не варто думати погано про тих, хто дав нам життя, навіть якщо це не так.