Глава 19.

Простора кімната: будуар у пастельних тонах, з вазою польових засушених квітів з вахнархських долин; частина стін обтягнута м'якою оббивкою кольору оливи, а ближче до каміна облицювання стіни з моренного каменю. Знайома атмосфера, душа на місці, бо Лізетт повернулася із князем до замку на Туманній горі. Княгиня відпочивала у покоях на другому поверсі, де вид з вікна виходив на призамкові сади. Сили її відновлювалися досить повільно, Міхай заспокоював, що після такої сутички вона тримається краще, ніж він очікував. Минулої ночі частина піщинок землі вийшла через кров, піт, але найболючіше для Лізетт відчувалося, коли вони покидали її через шкіру. Їй здавалося, що тіло ось-ось розірветься на шматки, й щоб пережити цей біль, Лізетт емоційно кричала. У такі хвилини вона воліла самотності, але Тільда все одно намагалася бути поряд любої пані.
  — Пропоную випити відвар із гірських трав, їх передав знахар. Звелів давати вам тричі на день. Ну ж бо, не варто відмовлятися, княгиня, – фрейліна поставила срібну тацю біля каміна, що палав. — Випийте, неодмінно полегшає.
  — Дарма втішаєш мене ілюзіями, бо цей біль травками не вгамувати, Тільдо. Я вже знаю, повір мені. Піщинки всі повинні вийти з мене.
  — Один ковток, люба. Повільний та теплий. – Жінка важко зітхнула, підсівши з горнятком. Лізетт навіть не глянула у її бік. — Прошу…
  — Хочу сама побути. Я ж просила, мені легше муки зносити наодинці!
  — О, ні. – Тільда відставила горнятко й обхопила Лізетт зі спини, дбайливо масажуючи їй плечі. — Немає на світі нічого гіршого за муки у самотності. Хіба я можу залишити Вас? Вибачте, але я була не зомліла, коли дізналася, що Ви втекли з нашим князем на війну! І в той момент, я думала не про своє покарання за те, що не встежила, а про Вашу безпеку.
   — Тіллі, мила, – м'яко розсипала усмішку, почувши її визнання, – з тобою я почуваюся дитиною. Наче я маленька дівчинка, а ти моя матуся-нянечка, така любляча, дбайлива, але іноді виявляєш суворість, якщо я починаю пустувати. – Лізетт схилилася щокою до долоні жінки, від неї пахло травами. Тільда ​​приємно зніяковіла.
   — Дозвольте мені залишитися при Вас.
Лізетт розслаблено прикрила повіки, відчуваючи, як приємна втома, нарешті, заволоділа її м'язами.
   — Добре. Тільки відвар геть прибери з очей, не потрібний він мені. Я зміцнюся й без нього, коли настане час.
Тільда ​ запропонувала їй пересісти ближче до каміна погрітися. Зима опустилася на Вахнархію настільки люта, що виходити на вулицю стало небезпечно. Річка Тея схопилася товстою кіркою льоду, сніг ковдрою накрив густі ліси, неозорі поля та долини, які мерехтіли від зимового сонця. Морозна свіжість відчувалася й у замку: щоразу вдихаючи та видихаючи Лізетт помічала перед собою білу пару.
  — Лорд Аркхенський повернеться, його відігнала не тільки я та Міхай, – припустила вголос княгиня, сідаючи перед каміном на вовняний палас. — Його злякав холод і зима. Не дурень, раз прораховує ситуацію, але якщо подивитись під іншим кутом… – княгиня замовкла.
   — Будь ласка, не мовчіть, як же мені не подобається Ваша задумлива мовчанка. Насторожує. Лякаєте мене, стару. Тільки заспокоїла душу від лихих дум. Добре, що не бачить князь Чокаш, що вороги його замислили проти князівства. Ріки крові лилися б не лише на Багряній кнеї, а й через Соснові гаї.
   — Ви служили батьку Міхая?
   — Звичайно. Я більшу частину свого життя прослужила нашому княжому роду. У моїй пам'яті досі ясно зберігається благородний образ матінки Чокаша, неповторна чарівниця, з міцним характером, горда, – усміхнулася Тільда, згадуючи пані. — Ви її нагадуєте мені. Так! Ви така сама незалежна, смілива, непереборна.
  — Вона рано померла? Після народження Чокаша?
  — Хто? Архелая?! Чому померла? – здивувалася Тільда. — Жива та здорова, міцніше за неї серед князівських жінок я не зустрічала. Ось дружина Рофштака – Ерія, померла рано, у неї запалення легень було. Я її не знала, бо стала служити князівській родині, коли Рофштака почали переслідувати. Він тоді таємно вислав свою законну доньку від Ерії із замку, тим самим намагався врятувати їй життя. Що далі було з дівчинкою, не знаю. А ось Архелая зникла з Чокашем і ховалася з ним до самої загибелі Рофштака. Потім, коли минуло три роки, після смерті князя, вона заявила про права свого сина Чокаша на трон. Чокаш єдиний спадкоємець чоловічої статі та відвоював своє звання з роками. За це його прозвали Кривавий. Він був нетерплячим, сильним та жорстоким правителем. Ніжним я бачила його тільки поряд з матір'ю.
Вперше Лізетт слухала докладну розповідь про родину Міхая. Князь взагалі уникав цієї теми, згадував, бодай, свою покійну сестру Софію.
  — Соромно зізнатися, але я нічого не знаю про вахнархський рід. Міхай згадував інколи покійну сестру. Розкажіть мені, будь ласка, хто кому доводиться. Якщо я правильно зрозуміла, мати Чокаша, якій ви служили, Архелая, була коханкою князя Рофштака та народила від нього батька Міхая?
  — Так, все вірно. Там ось яка історія була, – Тільда розташувалася поруч із в'язанням. — Архелая Крондамська була дворянкою з народження, свого часу вона належала до фрейлін княгині Ерії Вахнархської, дружини князя Рофштака, яка занедужала та померла від запалення легень. У Хелі був зв'язок з Рофштаком ще до одруження князя на Ерії, він її обожнював, але не міг одружитися, оскільки вже був заручений з Ерію. Після таємних зустрічей Архелая народила позашлюбного сина Чокаша від князя, з того часу її при дворі більше не бачили. Вона переховувалася від злостивців князя, які пізніше вступили в змову і вбили Рофштака. Ще я чула про замах на доньку Рофштака, про неї не відомо чи вдалося їй вижити.
  — Виходить, Чокаш народився раніше за законну дочку князя Рофштака? До його весілля з Ерією?
  — Так, раніше. Коли Ерія народила дівчинку, то Чокашу років зо два було.
  — А що сталося з Архелаєю? Вона так і не стала дружиною Рофштака?
  — Ні, він загинув. Хелі оберігала сина, потім домоглася прав спадщини, і коли йому було п'ятнадцять років, Чокаш вступив на законний трон. Він одружився в сімнадцять за порадою Архелаї ... з боярською донькою Лорою, вона була мила, але зовсім не розуміла, що її чекає. Та й Чокаш був не в захваті від раннього шлюбу. Він називав її черствою, дурною, завжди повторював, що землі її не приймають. Архелая якось поділилася зі мною хвилюваннями: «Нічого не вийде. У мого сина немає в серці любові до неї…» Так з роками й вийшло. У них народилися діти, спочатку дочка Софія, а за три роки Міхай. Княгиня Лора почала сильно хворіти після других пологів, і невдовзі померла. Отак і закінчився шлюб. А потім... – Тільда ​​поправила моток з нитками, – Чокаш втратив сон, зізнався матері, що покохав нарешті по-справжньому й життя своє без неї не уявляє.
  — І що?..
  — Вона начебто йому відмовила. Він тоді сам не свій був. Проклинав усе на світі. Говорив, що без неї життя не буде ні йому, ні Вахнархії. Час минав, Чокаш страждав, а за рік загинула Софія від нерозділеного кохання кинулася з Туманної гори, вона була зовсім дівчинкою. Тоді Чокаш зовсім потух, втратив сенс, і як тільки Міхаю виповнилося сімнадцять років, одружив його з чорнявою Доріаною. Отак Міхай повторив долю батька, вже терпів дружину, як міг десять років! А далі ви знаєте, що було.