Глава 18.

Рве на частини голову від свисту. У небі майорять величезні гарматні ядра. Полум'я блискавично охопило видимий сухостій, який не встиг вкритися поземкою. Перші зимові дні на вахнархських землях були лютіше звіря для ратників лорда Аркхенського. Ожеледиця вкрила собою кожен сантиметр земної кори, зустрічаючи вторгнення агресора холоднечею.

Діючи згідно з планом, Лізетт непомітно переправилася на правий берег Теї під супровід воїна Сізера та вахнархців. Міхай залишився біля межі тримати оборону з рештою армії. Зі стіни відкривався розлогий вид на річку, її схопив перший мороз ледь помітною кригою. Князь наказав тримати оборону стіни доки Аркхенський не відправить своє військо на переправу через річку. З напряму нападників добре видно, що на правому березі Теї вахнархська територія не захищена, в цьому полягала військова стратегія князя. Заманливо показати ворогові, що його землі псевдо відкриті, захищені наполовину тільки з кордону стіною, але Аркхенський не здогадувався, що насправді їх чекає нещадна облава.

Один і той же голос невидимого незнайомця, що княгиня почула вперше в лісі біля будиночка, знову попереджав її про загибель Міхая, та шепотів тепер для Лізетт новий заклик:

«Відпусти розум у політ забуття. Дай силі вільно заволодіти помислами; відпусти душу, страх не повинен перевищувати твою міць. Пропусти через вени те, що зветься силою вахнархських земель та спрямуй її на благо й на захист; в ім'я великого призначення».

Княгиня сповільнює дихання, відчуваючи як через її ледь відкриті вуста проникає щось прозоре, морозно-кристалічне. У неї увійшов всемогутній дух земель. Декілька секунд, щоб прийняти його, тоді вона звернула погляд на обрій біля стіни, й знайшла можливість бачити буття очима царства земель.
  — Приголомшливе видовище! – тішилася княгиня. — Я ніби просякнута вологою, коренями, в мені ростуть тисячі дерев, квітів, чагарників, у норах живуть звірі, комахи. Водна маса джерел тече у мені, природа у мені! Неймовірні відчуття!

Сезер з придихом спостерігає за тим, що відбувається з княгинею, її перетворення захоплює дух. Увесь білий світ зійшовся у ній одній. Її венами струнким рядом біжить замість крові небувала прозора матерія. Блищить, світиться, показує себе володарці у всій красі. Тіло Лізетт дрижало від переповнення силами. Диво й тільки! Вперше в житті Сезер став свідком чогось подібного та повністю підкорився цьому видовищу. Коли воїн помітив, що ноги княгині підкошуються, то не роздумуючи підхоплює її за талію. Їй потрібен час, щоб звикнути до сили, призвичаїтися їми управляти. Сезер посадивши Лізетт на камінь у похиленої верби та почав розтирати її руки до пекучого тепла, щоб привести до тями.
  — Без хвилювання, прошу, Сезере. Мені призвичаїтися необхідно до такої могутності.
  — Може краще відмовитися сьогодні від задуму?
  — Що?! Це ти таке ляпнув?! А-а, то ти мене дражниш. Сказано – зав'язано! Адже це тільки початок… Я впораюсь!
  — Початок?.. Що б це означало, царицька?
  — Хотілося б знати, мене переповнюють надлюдські відчуття, ніби я – не я, – Лізетт стиснула воїну долоню, що той аж скривився.
    — Ба, воно як! Дивина! Ти, царицька, раніше часу силу не показуй ворогові. Князь Міхай діло каже, у пастку їх заманимо. До того ж зима прийшла раніше, добрий знак, від холоду ворог дурніє, а ми до наших морозів звичні.
Лізетт обгорнулася у білосніжну платину, маскування чудово зливало княгиню зі снігом.
  — Я чую барабани.
  — Ні. То удари щитів.
  — Занадто вони самовпевнені, ти не знаходиш, Сезере? Швидко лорд зібрав новобранців.
  — Бачив я таких самовпевнених, кидаються у бій з усіх боків. Тоді гинуть як мухи. А все тому, що розумної стратегії немає, чи головнокомандувач погано думку до голів доніс. Вірно князь вважає, що безпрограшний план має бути не тільки прогресом полководця, а й воїнів. Що ж це за воїни, які не розуміють мистецтва підготовки, за що вони йдуть у бій, що чекати від нього, і як все може обернутися?! Ти завжди повинен знати, що чекає у разі програшу.

Лізетт гойдала головою, погоджуючися. Сезер пояснював їй речі, яким навчали власним досвідом своїх воїнів полководці. Лізетт із захопленням його слухала, уявляючи себе послідовницею, слухала більше, ніж говорила. Він міг навчити її воєнного ремесла, тактиці. Особливий інтерес у княгині викликали історії про військові легенди та походи. Одну з таких легенд він розповів їй до початку битви. У ній йшлося про нещадного князя, він був кровожерливим воїном та вершив долі сусідніх народів в ім'я своєї держави. Він вважав за краще вбивати ворогів уночі, коли ті не очікували нападу й були беззахисними у темноті. Він же у ній почував себе, як риба у воді. За таку підступність його прозвали нічним месником. Пізніше не тільки вороги, а й власний народ став його боятися, цуратися. У господарствах поголовно стала зникати худоба, потім безхатьки, жебраки, пиятики. Вечорами вулицями стало безлюдно, через страх бути вбитим, люди не покидали своїх будинків після заходу сонця. Одного разу після Багряної ночі князь-месник зник і його не стало.
  — Що за Багряна ніч? – Перебила Лізетт.
  — То так її прозвали, бо князь винищив на Сухому полі близько тисячі невірних йому! Кажуть, липка червона жижа, не змивання дощем, покривала собою поле ще довгий час лякаючи городян й приїжджих. Після того, ту місцину прозвали Багряна кнея.

Серце княгині від почутого заторохтіло. 
   — Ця легенда схожа на історію, яку я чула від служниці бувши на західних землях Вахнархії. Річ у тім, що до війни з лордом Аркхенським, мій знайомий дослідник, а потім і я захопилася цією історією. Він збирав місцеві чутки, розповіді й натрапив на легенду про якогось нічного диявола. То виходить, це правда… Колись насправді існувала така людина.
Сезер кивнув, закуривши довгу саморобну махорку.
   — Він був надлюдиною, швидкий та сильний. Мав родину, дружина перейшла йому у спадок, якщо вірити історії. Легенди говорять, що він заморив жінку до смерті, є й інша, що вона померла при пологах, які теж стали невдалими, немовля з'явилося на світ мертвим. Своєю улюбленицею князь обрав іншу красуню, а вона відмовила йому на своє лихо і теж згинула!
  — І що після Багряної ночі його ніхто не бачив?
  — Ні. – Сезер пустив дим убік, поглядаючи на протилежний берег Теї, як укріплюють стіну за допомогою товстих канатів. — Та вбивства припинилися.
  — Як давно жив цей князь-месник? Це ж давня легенда?!
Воїн знизав плечима.
  — Хто його знає! Я ні імені, ні дат не знаю. Покійний батько розповідав її нам з братом у дитинстві, як страшну казку.