Глава 11.

Більше не буде утиску та незручних питань щодо її минулого. Лізетт вирішила остаточно, що будь-якими способами випитає у чоловіка все, що йому відомо про її матір. Ніч злетіла швидко в обіймах та ласці князя. Думки про невдалу поїздку на повіт Гертрун не зіпсували їм усамітнення. Чого не скажеш про Міхая, від нього не сховався тривожний настрій дружини: її відчужений погляд, уявна розкутість під час його пестощів. Вона не купалася у його коханні, а фактично надавала власне тіло для його втіх, а сама думками відлітала у безмежжя. Те викликало у Міхая дратування та журбу. Він не хотів від неї жертовних ночей. Він потребував її справжню, щиру. Як би тяжко не було, князь добровільно відмовився від проведених із нею ночей до того моменту, поки Лізетт сама не зацікавиться його почуттями. «Ще благати мене буде, аби я кохався з нею». Він з обожнюванням цілує її у шию, ледь помітно рукою підійматися до голови та ніжно пестить її волосся, вдихаючи запаморочливий аромат жасмину, доки вона прикидається ніби спить. Його бажана та непокірна Золотоволоска. Міхай зробить все щоб дружина відчувала себе потрібною та важливою у Вахнархії та для нього.
  — Я чую, що ти не спиш, – шепоче їй на вухо. — Твій подих жвавих, а не розмірений, як уві сні.
Лізетт лежала на боці, голою спиною до чоловіка.
  — Від тебе не сховаєшся, усе помічаєш, бистроокий, знаєш мої таємниці, але своїх не розкриваєш.
  — Серденько, якщо хочеш про те поговорити, – посміхнувся, цілуючи її у плече. — Поки я був у від'їзді, ти запрошувала констебля…
  — Ага.
  — Про що говорили?
Князь узяв її долоню, ніжно водив по ній вказівним пальцем, окреслюючи кожну глибоку лінію на руці. Лінія її життя була напрочуд довгою.
  — Нічого особливого, переконував, що жертв роздер дикий звір.

  — А ти що думаєш?
Вона без затримки поділилася з чоловіком своїми роздумами, щоб у нього не виникло сумнівів у тому, що вона справді так вважає.
  — Я розмірковувала та дійшла висновку, що він має рацію. Так роздерти тіла міг тільки дикий звір, можливо їх було декілька.
Тон Лізетт був спокійний. Княгиня не помилилася, Міхай повірив її відповіді, навіть не підозрюючи, що дружина не згодна зі словами констебля.
  — Завжди будь обережною, люба. Замикай двері на ніч, коли я не вдома, та не гуляй пізно ввечері невідомими місцями. Люція краще теж не брати й не їхати куди очі дивляться.
  — Я ж на своїх землях вільна, адже так?
  — Звичайно. Ти їх володарка, – князь охоче розтягнувся в посмішці. — Мене тішить, що рана на нозі зникла назавжди, хоча ти їздила до Гертруну.
  — Землі мене відпустили, – розвернулась й лягла на спину, – перед тим як їхати, я їх попередила, що неодмінно повернуся, а не втікаю назовсім.
Князь натягнув ковдру їй на груди, щоб не спокушатися.
  — Друге, що мене здивувало – те, що ти повернулася до мене.
  — Я тримаю слово, й від обітниці не відмовлюся. Серце підказувало, якби я не повернулася на землі, сталося б лихо.
  — Мені здається, що справа не в обітниці. Ти повернулася, бо побачила, як барон живе колишнім життям без тебе. Тебе образило, що їх життя продовжується без твоєї присутності, я ж бачу, це тебе глибоко ранило, люба.
  — Так, – погодилася Лізетт, – побачене вчора мене розчарувало, але я все одно збиралася повернутись до тебе. І справа не в сім'ї та не в тому, що я відчула себе чужою у Гертруні.
  — У чому ж тоді? За мною сумувала?

Лізетт хитро посміхнулася, прикривши повіки долонею. Міхай всіляко намагався вибити з неї правду про її ставлення до нього, але вона не збиралася присягатися йому у вічному коханні. Вона дражнила чоловіка уявною байдужістю.
  — Я не кохаю тебе, не тішся, Міхай. Справа в цих місцях, вахнархські землі таємничі. Здається починаю їх відчувати, розуміти їхню душу, силу, у мене виходить з ними говорити.

Князь різко від неї відсахнувся. Почервонів, надувся, як індик. Її слова про нелюбов сильніші болі від отруйного клинка у грудях. Він одягся, пройшов до дверей та перед тим як вийти з покоїв, обернувся на дружину, його очі сповнені чорної агресії, але не на Лізетт, а на самого себе. Він, вахнархських князь, неспроможний її приборкати та змусити полюбити себе. «Нехай вона хоча б, – заспокоював себе мовчки, – живе поруч, якщо прийняла землі та перейнялася до них почуттями».

 — Якби тобі було зі мною погано, певно не терпіла б стільки часу!

Він вийшов, як водою облитий, залишивши Лізетт у ліжку. Смуток Міхая був помітний, але Лізетт нічого не могла з собою вдіяти. Колись давно вона заприсяглася, що не дозволить собі покохати, бо сильна емоційна прихильність її загубить. Кохання губить не тільки людей, а й цілі держави. «Воно занапастило мою матір. І що з нею тепер?» Лізетт упевнена, за минуле й теперішнє в її житті та її бідолашної неньки, яку вона ніколи не знала, за їх спільні біди відповідати барону Гертрунському. Тому краще триматися якомога далі від почуттів до Міхая. Вона не пустить його до своєї душі, ні... краще вже смерть!

Із записів Марка фон Тішека

 «Вчора я нарешті прибув на повіт Гертрун. Щиро кажучи, я довго не міг потрапити до барона через свято – його старша донька вийшла заміж, розвернулися масові гуляння. Я подумав про Лізетт в цей момент. Вона там сама у чужій країні, травмована, в компанії малознайомих людей. Поряд із князем, який має темну репутацію. Не схоже щоб барон Гертрунський надто турбувався про зникнення молодшої доньки. Обурливо! Я дістався до барона ближче до вечора, як тільки охорона пустила мене у зал переговорів. Я докладно розповів Гертрунському все, що знав: про те, як і де познайомився з Лізетт та про її чудесний порятунок за допомогою Вахнархського князя. А також переказав, як дорогою на повіт на мене напав нічний диявол й позбавив руки та забрав послання від Лізетт. Барон вислухав мене не перебиваючи, а потім запитав:
  — Шкода вашу руку, Марк. Але я вдячний, що ви все-таки наважилися сповістити про мою доньку. Мені відомо, що вона жива. Ми її шукали. Востаннє, коли ви її бачили, з нею було все гаразд?
  — Так, вона цілком здорова, тільки шкутильгала після падіння з коня.
Тоді барон поцікавився про наступне:
  — А що князь Міхай? Як він до неї ставитися?
 — Ну про неї добре піклуються, її оглядав знахар. Як мені здалося, князь надто уважний до Лізетт, при тому, що він мав вагітну дружину. Наскільки мені відомо, вона померла кілька місяців тому. Так що ви робитимете, Ваша Величність?
Відповідь барона мене вразила.
  — Міхай її не віддасть. Лізетт тепер належить йому, вона стала його дружиною.