Глава 5.

З ранніх записів Марка фон Тишека

середина квітня

«Дивним чином я потрапив на територію замкової місцевості – пройшов з робочими крізь ворота, мене ніхто не зупинив. За моїми спостереженнями, тут своя маленька держава, скажу я вам. Своє маленьке життя: і вдень, і вночі не покладаючи рук тут пораються місцеві. Утримують добротне господарство (стайні, свійську худобу, ковальню тощо), пишні сади, які пізно зеленіють та цвітуть. Уявіть собі, усе це на горі!

Одного разу мені пощастило побачити князя Міхая. Він покидав замок у супроводі свити та охорони. Були чутки, мовляв, він якраз їхав на важливі переговори. Щодо мого дослідження – все тихо, й від цього мені гірко. Я намагаюся випитати у місцевих легенди, пояснюючи їм для якої великої мети збираю все те, а вони лише регочуть з мене, наче я придворний блазень. Замало тут освічених людей… самі господарники, простолюдини, а з ними не поговорити на інтелектуальні теми. Хоча, може бути й таке, що вони дурять мене, не поспішають розкривати легенди приїжджому чужинцю».

                                                                                        ***

«Величний! О, так! Який неперевершений замок на Туманній горі зсередини. Мені пощастило потрапити сюди на особисте запрошення князя. Я безмірно щасливий, моє серце, здається, вистрибне з грудей. Я знав про чутки щодо князя Міхая від вельмож, про його заперечення релігії, жорстокість й притаманний вольовий характер. Не знаю, що з цього правда, але зі мною він був привітний та люб'язний. Господар, як звуть його місцеві, виявився кмітливим чоловіком, він поважає вчених, письменників та мислителів. Він вважає, що за нами майбутнє, що ми несемо знання в маси, і найважливіше, й радісне для мене – його зацікавила моя ідея дослідження! Він пообіцяв особисто розповісти місцеві легенди, про які знає з дитинства. Я в передчутті! Я у захваті! Нарешті справа зрушила з місця».

                                                                                         ***

 «Поки я живу на першому ярусі замку князя (дозволив мені погостювати), вивчаю стару бібліотеку, яку схоже збирали дуже ретельно та грамотно. Я знайшов рідкісні книги з баладами та з історією вахнархських земель, про народи, які населяли ці місця. Якщо добре покопатися я знайду книги про міфи та легенди, я в тому впевнений. До речі, мало не забув згадати. Учора вночі я бачив щось дивне. Не можу до пуття описати, що то було, але в привидів я не вірю. Перед сном, як завжди, я вивчав знайдений у бібліотеці матеріал розкинувшись на ліжку. І ось тільки я заплющив очі від втоми, як раптом почув звуки з вулиці зі сторони балкона. Звук був схожий на той, що трапляється, коли відчинили давно зачинені, старезні двері, дерево потріскувало при спробі їх відчинити. Спочатку, я не приділив цьому уваги, але тріск став наполегливішим, я вирішив подивитися, що відбувається, кому це не спитися. На настінному годиннику було початок першої ночі. Гардину я відкидати не став, щоб не видати себе. Тихенько нахилився ближче до балконних дверей та побачив сусідній балкончик на третьому рівні замку. Він розташований саме на вежі. Я ще не ходив туди. Так ось… на балконі хтось стояв, одягнений у темну накидку. Я роздивився тільки світлі пасма, які недбало вибилися з-під каптура. Фігура незнайомця була схожа на жіночу, так мені здалося через довжину волосся. Але звідки у вежі взялася світловолоса жінка?! Вона явно не служниця, й не дружина князя. (Днями я бачив дружину, у неї чорне волосся і вона вагітна). Хто ж це? Я спробував роздивитись її краще, але мої окуляри залишилися на книзі. Поки я повернувся, щоб їх взяти, незнайомка зникла. Ось тепер гадаю, це мені привиділося? Час пізній, темрява на дворі, не рахуючи світло від факелів. Всілякі легенди ходять світом про замок на Туманній горі, але вірити в них… Ні. Я втомився, перечитав тих книжок, врешті, моя жвава уява розігралася. Краще відпочити. Зараз саме час».

***

Вітер засвистів крізь щілини, через що Лізетт розплющила очі. Два дні баронеса спала непробудно. Після усіх перипетій, вона геть забула де знаходиться. Свідомість на кілька хвилин після пробудження дала їй можливість зрадіти новому дню. Але радість одразу ж зникла, як тільки вона згадала, що знаходиться у замку князя Міхая, і що лікар заборонив їй пересуватися якийсь час. «Та я ж завию вовком від нудьги у цих стінах. Все як уві сні! Чуже оточення, розмови, люди. Що за нелюд цей князь Міхай?!» 
Як й обіцяв, князь подбав про її комфорт – приставив найкращих помічниць, до їхніх обов'язків входили догляд, годування, й, звичайно, вони наглядали за гостею, щоб знову не втекла.

Щодо розмов, на жаль, нічого цікавого заклопотані жінки не зможуть їй розповісти, – уклала про себе Лізетт, трохи поспілкувавшись з ними; вони не вміли читати й писати, етикету не знали, майже не говорили з нею. Все що баронесі вдалося дізнатися за розмовою під час пізнього сніданку, що князь Міхай поїхав по невідкладному ділу, як тільки Тея відступила від гори, й те, що в замку є величезна бібліотека. Новина про бібліотеку Лізетт втішила, ось тільки дістатися туди буде проблематично із-за ноги, а ознайомиться з книжковою спадщиною князя дуже кортіло.

Після сніданку одна з покоївок залишилася прибратися та допомогла Лізетт вбратися у випраний одяг. Сукня з каптуром була довгою й теплою, з нашитими рукавичками. «Те, що треба у собачий холод! Як же переконати її допомогти мені дістатися до бібліотеки?» Погляд Лізетт мимоволі впав на кухонний візок із брудним посудом після сніданку. Ось він – вихід. Візок!
Вмовити покоївку стало важким завданням, вона ні в яку не погоджувалася, боячись гніву князя, доки баронеса не пішла на хитрість.
  — Якщо ти не відвезеш мене на візку до бібліотеки, я скажу князю, що ви погано доглядаєте мене. Думаю, він не буде у захваті. Як ви вважаєте?
Покоївка впала на коліна, защебетала про помилування. Лізетт кивнула головою на візок. Бідолашній нічого не залишалося, як погодитися відвезти баронесу до бібліотеки. «Так би одразу! День обіцяє бути цікавим».
З горем навпіл, спустившись у бібліотеку, баронеса з інтересом розглядала масивні книжкові полиці, які впиралися в саму стелю. Тут стояв особливий запах – у приміщенні кружляв дрібний пил, вловлювалася легка вогкість, й медового віска… запах воску стояв довкола, як у старовинному соборі.
Візок Лізетт залишила собі на той випадок, якщо захоче пересуватися бібліотекою. Покласти хвору ногу на візок й рухатися – краще чим весь час сидіти або лежати. Набравши достатньо цікавих книг, баронеса зайняла місце на шкіряній тахті й почала їх вивчати.