Глава 15

Ігор

Ігоря розбудив сонячний промінь, що наполегливо пробивався крізь напівпрозорі штори. Відкривши очі, молодий чоловік сонним поглядом окинув просторе приміщення. Прикрашена новорічна ялинка, вишуканий біло-червоний інтер’єр орендованого котеджу і, найголовніше, – Даміра, яка спала поряд, замотавшись у строкату ковдру, що м’яко окреслювала спокусливі вигини дівочого тіла. Молодий чоловік перевернувся, милуючись чорним волоссям, що розметалося по подушці, вродливим обличчям, довгими віями, ніжними губами… Красуня так солодко спала, що закоханий чоловік вирішив її не будити, але, оскільки сам вже прокинувся, акуратно виповз з ліжка. Ранок першого січня! Ну, добре, ранок сумнівний, бо на годиннику 13.00, але ж не дарма кажуть: «коли прокинувся, тоді й ранок».

Спонтанний переліт на закордонний курорт і святкова ніч, полишилась в голові Ігоря вихором яскравих спогадів та неймовірним відчуттям щастя. Мабуть, це найчарівніший новий рік, який був у його житті. Всі справи, нехай і поспіхом, але впорядковані, машина в ремонті, непорозуміння зі скаженою білявкою-недовбивцею закриті, а найфантастичніша дівчина на землі провела з ним новорічну ніч! Та поряд з цим життям, будь-яка казка виглядатиме блідим оповіданнячком!

Почимчикувавши босими ногами по теплій підлозі, молодий чоловік  потягуючись підійшов до вікна та із захопленням оглянув пейзаж з висоти другого поверху. До вкритих сосновим лісом гірських схилів вели лабіринти із розкішних ялинок та фігурних засніжених галявин. Рівномірне біле покривало святково сяяло на сонці, а по сосновій гілці, що зазирала у вікно, яскравими новорічними іграшками пурхали снігурі та синички. Краса…

За кілька хвилин милування природою Ігор раптом помітив дивний рух під однією особливо лапатою ялинкою недалеко від їх котеджу. Придивився. Схоже там хтось лежав. Дивно, наче тільки-но нікого не було… Та й навкруги, наче, жодних слідів. Може звір? Але ж навіть звірі зазвичай полишають на снігу сліди. Не з ялинки ж воно впало…? Молодий чоловік, швиденько одягнувшись, спустився на перший поверх й вискочив на вулицю. Йому чомусь здалось, що потрібно поспішити.

Доки Ігор дібрався до незрозумілого об’єкту, вивалявся у снігу по пояс, бо ж довелось йти не по акуратно розчищеним доріжкам, а навпростець. Взагалі в цій країні, судячи зі слідів, люди не мали звички залазити у кучугури, ну хіба що вони з Дамірою вчора навколо котеджу весь сніг перекопали своєю біганиною і валянням. Спогади про те, як він вночі катався по заметах з сіроокою красунею, ледь не відволікли молодика від дивної знахідки. А знахідкою виявилась… людина. Якась обпалена-побита, вся в крововиливах, порізах, подряпинах і непритомна. Якщо не мертва… Чоловік. На дотик ніби теплий, тож, мабуть, таки живий. Оглянувши цей «новорічний подарунок» юрист вже пожалкував, що так уважно оглядав навколишню красу, втім полишити нещасного на морозі не міг.

–Даміра мене вб’є…Й правильно зробить, – пробурмотів Ігор і з натугою потягнув незнайомця до котеджу, дорогою роздумуючи, як в цій країні викликати швидку.

Коли молодик ввалився у будинок зі своєю «знахідкою» його подруга вже прокинулась і, спантеличено оглянувши «сюрприз», метнулась до ванної кімната за рушниками та водою, одночасно викликаючи швидку допомогу. Ігор навіть здивуватись не встиг, а Даміра вже діловито намагалась намацати пульс «гостя».

–Наче живий…Хто це? – спитала вона, уважно роздивляючись рани постраждалого.

–Сам би не відмовився знати. Знайшов його он там, під ялинкою. Ще й слідів навколо жодних, наче він повітрям туди дістався.

–Дивно…

–Ще й як. Таке враження, що Дід мороз пролітав та загубив чийсь подаруночок, і обдаровуваний явно мав дивні забаганки, або був у чорному списку…– торохтів Ігор, скидаючи з себе забруднену куртку, та чимчикуючи до валізи за аптечкою.

–Життя в ньому ледь жевріє…– похитала головою дівчина. Акуратно витираючи рани вона, несвідомо почала тихенько наспівувати. А за пару хвилин вражено завмерла й замовкла.

–Що таке? – спитав Ігор, що саме спускався.

–Сам подивись…–  Даміра спантеличено показала на рвану рану на грудях нещасного, що почала затягуватись просто на очах.

--Йо-о, та в нас тут людина-ікс по ходу. Нічогенький прецедент… – пробурмотів молодик, спостерігаючи, як чоловік, що кілька хвилин тому нагадував спалений труп безхатька, тріпнувся, проявляючи ознаки життя.

--Ага...

--Або це твій спів! Продовжуй!

--Та ну, тут людина на ладан дихає, а ти мені співати пропонуєш? То я від нервів мугикала, – розгубилась дівчина.

--Та спробуй! Може він взагалі очухається та борщу попросить!

--Було б непогано…

Дівчина невпевнено наблизилась до незнайомця і, продовживши витирати з нього кіптяву та кров, спробувала заспівати. Її голос тремтів та спускався до шепоту, але, схоже, діяв, бо просто на очах молодих людей одна за одною продовжили закриватися широкі рани, а обгоріла шкіра, що звисала шматками, поступово втрачала вугільно- чорний колір.

Викликані медики прибули напрочуд швидко, але на той момент нещасний вже навіть відкрив очі, хоча й мав затуманений погляд. Йому щось  вкололи, оперативно погрузили на ноші й забрали, відмітивши велику кількість переломів, опіків, забиттів та колото-різаних поранень. І це при тому, що більша частина великих ран до прибуття лікарів закрилась.