Глава 10

Ігор

Понеділок обіцяв бути довгим, сірим і завантаженим. Останній передноворічний тиждень. Наче й до свят рукою подати, але роботи стільки, що, здається, живим до них не дістатись. Робочий день Ігоря почався в  черговому районному суді. Довгий напівтемний коридор з одним невеликим вікном у самому кінці,  кілька стільців, купа народу стоїть попід стінами, невдоволені помічники, заклопотані секретарі. Юрист чимчикував на засідання у кримінальній справі, яка за час різноманітних експертиз вже стигла відростити сиву бороду та давно втратити актуальність для держави. Але прокуратора від справ не відмовляється, клієнт платить, отож – танцюємо…

–О, Ігоре, і ти тут! – пролунав знайомий голос, й молодий чоловік на мить забув, куди та навіщо йшов. Перед ним з кабінету канцелярії вигулькнула Даміра. Темний костюм дівчини, поверх якого була накинута коротка курточка, був суто діловим, проте не міг приховати довгих ніг та гарної фігури, а ледь помітний макіяж надавав вродливому обличчю рис чарівної феї. Ох, ці сірі очі-зорі…

–Так у нас маленьке місто, майже село, – широко усміхнувся молодий чоловік, якому день вже не здавався похмурим. – Кого шукаєш?

–Вже знайшла. Секретаря судді з он того крайнього кабінету, – кивнула головою красуня.

–А…знаю того красеня. То не суддя, то – бізнесмен, на державній посаді, – хмикнув Ігор, який кілька разів приймав участь у розгляді справ згаданим представником «правосуддя».

–А його секретаря ти бачив? Вона мене елементарно злякала! – ділилась враженнями Даміра.

–Ой, не тебе одну. Мене теж ледь інсульт не наздогнав, коли я вперше побачив це гламурне опудало, – розсміявся Ігор, згадуючи, власне знайомство з тією видатною персоною. Йому колега показав її зі спини. Біжить по коридору така струнка паняночка з осиною талією, в чобітках на шпильці, з купою тоненьких білих кісок довжиною до п’ятої точки, яскраві прикраси, стрази, червоні нігті, великі сережки. Ігор вже намалював собі образ симпатичної дівчини, приготував чарівну посмішку. І тут вона озирнулась… Обличчям п’ятдесятирічної… де не знаєш чому більше жахатись, розфарбуванню, наче дама зі сцени нічного клубу втекла, чи зморшкам. Стільки зусиль, аби лише «втримати обличчя», юрист не часто докладав…

–А ще  я ледь, не посивіла доки цей суд знайшла. Думала ж, що тут складного, установа в самому центрі міста! Ага. Та його сховали, як таємну кімнату з Гаррі Поттера! От який розумник додумався запхати його на четвертий поверх технікуму? Ще й вхід зробити не центральний, а збоку і максимально непримітним? Та мені доки пальцем не показали потрібні двері, та не уточнили, що потрібно йти на четвертий поверх, я блукала тут колами, як у лабіринті Мінотавра! Ще й парковка з гулькин ніс, тож машину довелось полишити за дві вулиці звідси.

--Що ти тут взагалі робиш? Я думав тебе болото цивільних справ не цікавить, – спитав Ігор, слухаючи цілком логічне обурення дівчини та старанно намагаючись прикрутити власну широку усмішку на обличчі, бо вже люди озиратись почали. Щасливий відвідувач суду, то таки аномалія.

--Не дуже цікавить, але подруга попросила клопотання завезти. І я так дивлюсь, що вдруге я сюди поїду тільки під дулом пістолета.

--Ну так, Ворошилоський суд, це не найкращий зразок, та є більш пристойні. Он Будьонівській в окремому будинку з новим ремонтом та й Петрівський, і Калінінський…

--Зрозуміло, мене життя одразу занесло у найстрашніший, аби на майбутнє була загартована, – хмикнула Даміра. – Добре, я побігла, бо в мене ще засідання в господарському. Але можна я годинки за дві зателефоную? В мене є там пара питань у справі з розрахуванням пені по заборгованості. Допоможеш?

--Звичайно. Я весь до твоїх послуг, – помахав дівчині Ігор, спостерігаючи, як та зникає серед невиразних  силуетів напівтемного коридору. Бачила б Феміда де знайшли прихисток її «жерці», обридалася б… Втім, зараз юрист мав такий піднесений настрій, що йому і цей суд здавався майже найкращим місцем на землі, та й якесь там марудне засідання геть не псувало настрій.

 Образ Даміри взагалі останнім часом значно відволікав юриста, змушуючи раз за разом усміхатись не в тему. Та й як тут не відволіктись, якщо спілкування з сіроокою красунею набирало обертів, нехай поки що і переважно з професійних питань. Питання були простенькі, але Ігор кожного разу так радів її голосу, що ладен був вчиняти повну ахінею… Чого лишень вартий був нещодавній вихід з наради! Шеф ледь зі стільця не впав, коли юрист, ввічливо вибачившись, змився з телефоном на десять хвилин посеред активного обговорення робочих питань! Втім ані багатообіцяюча мармиза керівника, ані можливі догана зі штрафом, молодого чоловіка не злякали, коли він на екрані телефону побачив фото Даміри (витягнув зі сторінки «Вконтакті»). Розмова з цією красунею й не такого варта. Втім, як не дивно, проблем не було, бо Ігор примудрився повернутись в потрібний момент та озвучити власнику одну непогану ідею по справі, що тому настільки сподобалась, що він привселюдно похвалив юриста та його безпосереднього керівника за компанію. Хто ж після такого буде лаяти підлеглого? 

 До наступного дзвінка Даміри Ігор вже полишив суд і навіть набрався хоробрості, чи нахабства (хто його зна, хто там керує зараз головою) запросити дівчину у кіно. Попередньо молодий чоловік ретельно вивчив всі афіши міста, й одразу запропонував кілька варіантів, як фільмів так і кінотеатрів. І вона…погодилась!

Завершивши розмову з об’єктом своїх мрій, молодик терміново «знайшов справи» поза межами офісу та здійснив наліт на квіткові магазини, ледь не довівши продавчинь до сказу, своїм: «Те страшне, те старе, те банальне, те не відповідає ідеї…». Але в підсумку жіночки перейнялись почуттями молодого чоловіка й оформили витончений букет яскраво синіх ірисів з білими тюльпанами, що зайняв почесне місце на задньому сидінні авто, доки закоханий помчав за білетами. Білети були й навіть на ті місця, що він планував. Оце щастить!