Глава 6

Ігор

Ігор, очікуючи засідання біля одного з кабінетів Господарського суду, побачив в кінці коридору знайомий силует. Оце щастить! Він вже тиждень думав про цю сірооку панянку, проте так і не наважився подзвонити, бо не придумав пристойного приводу. Проігнорувати ж настільки зручний шанс на спілкування, міг лише повний нездара, а таким юрист себе точно не вважав.

–Даміра! – гукнув він. Дівчина, яка саме повертала на сходи, озирнулась й змінила траєкторію руху.

–О, привіт. З якого приводу наніс візит до найгарнішої Феміди міста? – підходячи ближче, привітно усміхнулась красуня, натякаючи на двометрову статую богині, в холі першого поверху. Господарський суд суттєво відрізнявся від судів загальної юрисдикції матеріальним забезпеченням, що в першу чергу кидалось в око якісним облаштуванням будівлі та оздобленням. Картини, статуї, квіти, килимкові доріжки на кожному поверсі, зручно облаштовані місця очікування, гарне технічне забезпечення судового процесу. У цей храм правосуддя гроші текли рікою, часом змушуючи суддів забувати, що вони мають служити Феміді, а не Мідасу.

–Та так, невеликий міжусобчик, з метою узаконити перепланування будівлі одного клієнта.

–О, цікаво, мені таке ще не траплялось.

–Та це досить типова справа, добудували поверх, а тепер через  формальну суперечку, визнаємо право власності на оновлену будівлю. От колись я реконструкцію однієї базу відпочинку оформляв подібним чином, так ми там навіть право власності на бордюри та асфальтовані доріжки в  рішенні отримали!

–Красунчики! – розсміялась дівчина. – А я думала реконструкцію можна ще через декларацію оформити.

–Угу, можна було, але коли тобі ту декларацію п’ять разів повертають, мотивуючи це «помилками», хоча останнього разу мені її сама працівник того клятого управління заповнювала, то вже навіть останній йолоп зрозуміє, що просто так тобі нічого не оформлять. Мені, власне так і сказали: «Слухай, ну ти ж усе розумієш. То ж зараз одна з найшикарніших баз на Азовському узбережжі! Безкоштовно ми тобі таке не оформимо..»

–І що?

–Та що, клієнт трапився з тих, що домовлятись з такими людьми не  любить. Пішли  через суд.

-- Весело у вас. Я поки що на дрібні справи ходжу. Зараз ось намагаюсь притягнути до відповідальності недобросовісних орендаторів, – помахала текою дівчина.

–Грошей не платять?

–Їх самих. От планую їх вмовити на мирову угоду без штрафних санкцій, але з адвокатськими, – хитро усміхнулась дівчина.

–А штрафні великі?

–Близько п’яти тисяч.

–А адвокатські витрати?

–Теж п’ять.

–Красуня! – розсміявся Ігор.

–Представник ТОВ «Едельвейс», вас запрошує суддя, – погукала секретар, визирнувши з кабінету біля якого йшла розмова.

–От халепа, мені вже час бігти,  – засмучено озирнувся Ігор.

– Успіхів тобі, – щиро побажала Даміра та попрямувала далі.

–Дякую…

Молодий чоловік провів захопленим поглядом струнку фігуру, довгі ноги, подумки дивуючись тому, що така дівчина ходить до суду за подібними дріб’язковими справами. Хоча, мабуть в цьому є сенс, якщо ти бажаєш перевірити саме свої здібності, адже в таких справах результат ще залежить від юриста. Це в більш серйозних суперечках віртуозність юридичного супроводу грає геть не головну роль. Скільки у самого Ігоря було випадків, коли він за законом правий на всі 200%, а рішення виноситься не на його користь, бо у протилежної сторони кращі «зв’язки». Та були справи, де доходило до смішного! Наприклад, коли їх сторона все підготувала, домовилась з суддею про певну лояльність (навіть якщо позов в рамках закону, то не зайве), але суддю посеред засідання викликав голова суду і наказав винести рішення на користь протилежної сторони. Ох, які тоді почались перегони тарганів, на тему, хто з ким встигне швидше «передомовитись». Чиста гумореска: суддя, що між поверхами суду тихцем відправляє смс керівнику Ігоря, Ігор, який по дзвінку шефа (доки суддя типу «відвідує дамську кімнату») вигадує та майже на колінці пише формальне клопотання, аби відкласти справу, виграти трохи часу і одночасно не підставити суддю…

Суд в Україні був чудернацькою організацію, в якій юристам частенько доводилось приміряти ролі еквілібристів, факірів, ілюзіоністів та часом вміти, попри бажання вбити, ввічливо спілкуватись з усіма учасниками того дійства, сяючи усмішкою Чеширського кота… На думку Ігоря,  найкраще, справедливість їх державної Феміди відображає популярна серед юристів байка про діалог суддів в нарадчій кімнаті: «Панове, по справі ситуація така: одна сторона принесли десять тисяч, інша – дванадцять. Пропоную повернути різницю і, за для різноманітності, вирішити справу за законом»…

–Представник ТОВ «Едельвейс»,  я розумію судовий розгляд, то не так цікаво, як вродливі панянки, та може нарешті зайдете? Це наче ваш позов, – пролунала критична репліка судді і хлопець, скрушно зітхнувши, відволікся від своїх думок та  зайшов до кабінету, квапливо дістаючи теку з документами. Секретар старанно ховала посмішку, доки «жриця Феміди» іронічно роздивлялась молодого чоловіка поверх окулярів.

Ігор сподівався швиденько завершити засідання та знову знайти Даміру, але, доки озвучували формальні моменти, доки призначали дату наступного засідання, пройшло хвилин двадцять. Вийшовши з кабінету юрист старанно обійшов всі поверхи суду, але сіроокої красуні  вже не знайшов.