Глава 5

Артем

«Разбежавшись прыгну со скалы, вот я был и вот меня не стало…», – тьфу, оце ж причепилась пісня! Артем невдоволено тріпнув плечем, вкотре намагаючись позбутись  мелодії, що в нього тепер асоціювала з Олесею, яку ледь не втопили у видіннях прямо у нього під боком. То було досить неприємне і до біса небезпечне дійство. Життєвий шлях Артема був вихлястий, як подорож скаженої змії, та й перелік можливостей ту подорож достроково завершити, він мав довгенький, але пірнати для цього у чужі кошмари, за компанію з юним дуриськом, чоловік геть не планував. Отож довелось проявити дива стійкості, швидкості та вигадливості, транспортуючи майже бездиханне тіло через півсвіту. Коййя оцінила його подвиг, а от від самої врятованої такої ласки, схоже, доведеться чекати довгенько.

Артем потягнувся за чашкою холодного чаю, поглядаючи, як під впливом Коййі, перелякане, але зараз цілком здорове, дівчисько неспішно снідало. І, судячи з ледь помітного дрижання вій Коййі, давалося те навіювання спокою на юну гостю досить важко.

Найбільша біда – коли людина не бажає бачити проблему. Олеся мала саме таку. Вона бездумно витрачала наявний дар, навіть не намагаючись дослідити світ навколо себе. Жила, сховавшись від життя, як мишка, визираючи зі своєї «мушлі», лише у випадку крайньої потреби, але навіть під час тих нещасних пробіжок «за зернятком й додому», примудрилась змінити перерозподіл сил в своєму місті. Звичайно це не влаштувало Тінь, яка там панувала. Жоден правитель не терпітиме мишей під троном, тим паче, якщо ті мають звичку гризти не лише мантію, а й ніжки крісла. І от, виявивши чергову незаплановану діру у своєму савані, Тінь почала активні пошуки. Так, місто старанно ховало улюблене світле дівчисько, наче дитина бродяче кошеня від суворих батьків, але то не могло тривати вічно. Що темніше ставало навколо, то менше шансів було приховати цей яскравий вогник. Це було лише питання часу. Капосного світляка вирахували, знайшли і… ледь не знищили.

Взагалі, дивовижна панянка – майже нуль знань про власні здібності, про потенційних ворогів, про елементарний баланс врешті-решт. Мінімум знань, і ще менше бажання їх отримати! Унікум – прожила більше двадцяти років, примудрилась відтоптати хвоста не одній тварюці, та, схоже, навіть не підозрює, по якому краю прірви гуляє! Стільки років залишалась непомітною маючи такі здібності. Як? Артем спіймав себе на думці, що занадто емоційно реагує на долю цієї дівчини. То ледь не на стінку ліз, доки вона приходила до тями, а тепер занадто радіє її  бадьорому вигляду і обурюється  небезпеці, яку це дурисько не бачило. Чомусь танок смертника, у виконанні цього світлячка, його значно рознервував. Може занадто захопився, граючи роль галантного кавалера? Та й рятував він її напрочуд старанно. Втім, якраз це зрозуміло – обдарована, добра, красива дівчинка. Але ж настільки неуважна до власної долі! От як можна було навідліг жахнути парубка, що хотів лише розважитись, але впритул не помітити, як за тобою гирьками волочиться з десяток темних сутностей, різного ступеня небезпеки? А цей балкон, «вітання Тіні»? Та його буть-хто, з тих хто має хоча б ледь помітні паростки дару, помітив би! Там же темна енергія буквально клубочилась! Але ж ні, дівчисько без жодних сумнівів чимчикувало прямісінько на плаху! Так щедро витрачати енергію на інших, а собі не поставити елементарного захисту… Невже настільки звикла довіряти рідному місту? Так, воно її дійсно старанно захищало,  он навіть Артема за носа водило досить довго, але ж не можна постійно розраховувати на настільки непевний варіант. Те місто занадто молоде, аби довго дурити Тінь. Воно ще не сформувало непохитну систему цінностей, не має відточених часом та численними життями людей знарядь захисту, не вміє до путя визначати хто друг, а хто ворог…

 Артем не вперше рятував обдарованих. Іноді встигав, іноді – ні. В чоловіка навіть був свій перелік «улюблених противників», з якими вони регулярно псували одне одному кров. Він був вправним у своїй справі, знав як висмикнути з-під чужої уваги людину, як врятувати тих, на кого почалась відверте полювання, як допомогти опанувати свій дар. Щоправда з останнім краще допомагала Коййя. Але з таким яскравим даром, таким виснаженням і такою наївністю, як у цієї дівчинки, він зустрівся вперше. Олеся жила, вносила зміни у оточуючій світ та одночасно зовсім не знала його. Як так можна?

Доки молодий чоловік роздумував, роздивляючись їх нове «надбання», гостя впоралась зі сніданком, відставила тарілку, посунула до себе стакан з соком і вичікувально подивилась на своїх співбесідників.

–Яка слухняна дівчинка, – не втримався Артем від жарту, але далі продовжив вже серйозно. – Молодець. Отже так. Я привіз тебе до Еквадору не просто фруктів поїсти, хоча їх тут теж багацько. Твоє активне втручання у події і життя людей, без урахування інтересів інших гравців на полі, не пройшло непоміченим. Ти ж знаєш, що добрі справи не можуть довго полишитись безкарними?

–А-а-а… А хто ти такий і звідки про це знаєш? – розгублено закліпало оченятами дівчисько, яке відверто очікувало чогось абсолютно іншого. Мабуть розкажи він їй, що накачав наркотою, аби вкрасти для підпільного борделю, здивувалася б менше. Ох вже це телевізійне мислення. Та ймовірність того, що подібну пані вкрадуть звичайні злодії, рівна нулю, бо за свою улюбленицю місто пересічним бандитам саме б на голову тихенько пару цеглин скинуло, ще й від Тіні за таку розвагу бонус отримало.

–Я – такий, як ти, теж маю певні здібності. Ти ж не думала, що одна така? Але я, на відміну від декого, не будемо показувати пальцями, не маю звички регулярно купатись в річці повній голодних кайманів. А ти тільки цим і займалась, хіба що не занадто галасувала, висмикуючи з води поранених пташенят. Знесилила себе вщент тими «рятівними операціями», тож нечисть, в якої ти регулярно відбирала здобич, поступово тебе вирахувала, попри чудернацьке прикриття, яке тобі організувало місто. Ти ж зовсім не переймалась власним захистом! Кожне втручання у реальність все більше викривало тебе і послаблювало, в підсумку поставивши на саму межу. А твій вплив на життєві шляхи людей, поставив під сумнів домінування Тіні в місті, в якому вона досить давно і непогано почувалась. Ти ж їй нахабно мутиш, точніше чистиш, воду. Ти взагалі уявляєш, як важко людей, що спробували джерельну воду, змусити й надалі пити бурду з відстійника? Та Тінь сторіччя витратила, аби привчити їх до цього! Бачу, не розумієш про що мова…– зітхнув Артем,  дивлячись у круглі від подиву очі дівчини. – Гаразд, проїхали. Спробуй, для початку, сприйняти цю подорож, як незаплановану відпустку, можливість скинути ярмо, яке ти на себе добровільно начепила і навчитись дечому новому. На твою роботу я подзвонив, повідомив що ти на лікарняному, і майже не збрехав, бо насправді варто зайнятись твоїм нещасним організмом. Хоч вітамінами пригостити.