Розділ 7

– Ви такі всі налякані, – весело хмикнув адепт. 

Здається, його Рен звати. Володар вогню.

– Ти просто забув, як трусився під цим ліском років п'ять тому, – пирхнула Вейлі й всі розреготалися, навіть Рен засміявся. 

– Еее, які там трусився?! Я на дівчат заглядав. Нас тоді такі кралечки на геліарнах перевозили, ммм. 

Він аж очі закотив і всі знову безпечно розсміялися. Балачки Рена навіть деяких новеньких розвеселили, зняли напругу та передчуття чогось страшного, неминучого. 

– Що? – Рен нахилився вперед до нашої купки й вкрадливо так запитав. – Боїтеся, що через Мінливе озеро потрапите в пекло? 

Деякі перелякано замахали головами. 

– А це так і буде, – хмикнув, знов повертаючись на своє місце. 

– Рен, – Вейлі з осудом подивилася на хлопця. – Нащо ці приколи твої? Їм й так невесело зараз. 

– Що? А хіба ні? Як згадаю останні екзамени й ту кляту історію, – скривився Рен. – Справжнісіньке пекло!

– Дурінь, – хмикнула інша адептка з коротким темним волоссям і відразу ж лягла Рену на коліна.

– Знаю і цим пишаюся, – гордо задер він носа. 

Рен цей насправді зробив велику справу, бо всі трохи видихнули та охочіше потягнулися до їжі. Інші от, крім відповідальної Вейлі, не поспішали йти з нами на контакт. 

Вони виконали головне своє завдання й з нетерпінням очікували настання темряви, щоб, з їхніх слів – звалити вже до академії. Між собою по щось гомоніли, деякі дуркували й навіть маленькими блискавками жалили один одного. Я зачаровано спостерігала за цим дійством.

Раніше про магію й силу навіть думати було страшно, бо здавалося, що лиш думками можна накликати на себе цю біду. Та, як виявилося, воно зовсім не залежить ні від думок, ні від бажань. 

Але зараз, коли вже дороги назад немає і треба вчитись жити в цьому зовсім незнайомому та небезпечному світі, жити без рідних та без минулого, зараз хочеться зрозуміти її – магію. Невже і ми всі так можемо? Невже я теж колись буду ось так спокійно утворювати на кінчиках пальців крихітні заряди? Я не знаю на чому впіймали інших непрощених, але в мені прокинулася якраз бойова сила. Блискавку перехопити можна тільки за допомогою неї. 

Ще в перших класах у школі ми проходимо це. Вивчаємо як відрізнити непрощеного від звичайної людини та куди треба сповістити про нього. Там якраз і розповідається про різновиди здібностей проклятих. Коротко і найголовніше. 

Бойові маги – це вогонь, сила тіла, швидкість, блискавки й володіння стихіями, деякі вміють перетворюватись на монстрів. 

Маги розуму – це читання думок, вплив на волю, дивні передбачення майбутнього, котрі збуваються, вони рухають предмети силою думки. 

Маги тіла – вміють лікувати рани руками без ліків, можуть пробудити мерців, деякі вміють змінювати власне тіло.

Маги слова – їх найважче помітити, бо їм треба особливі знання, котрих у світі людей немає. Зазвичай таких знаходять лише шукачі.  

Коли почало смеркати, на галявину злетілися їхні велетенські птахи – геліарни. Вони були настільки ж прекрасні, наскільки страхітливі. Якась моторошна краса. Було важко повірити, що таке справді існує. Хоч я й летіла на одному з них, але оку все одно важко сприймати щось надто інше. Певно треба вчитись, бо якщо хочу вижити, то доведеться, мабуть, не раз з таким зіштовхуватись. 

Інші новачки теж напружилися після повернення геліарнів, в той час, як адепти зраділи та оживилися. Дехто пішов до свого птаха, інші заглядали на небо, де за їхніми словами скоро має з'явитись багряна повня. Кілька адепток розважалися, заграючи до хлопців. Після настання темряви, вогнище спалахнуло з більшою силою. В його світлі все, мабуть, здається більш романтичним. 

Я знову заховалася за спиною якогось новенького, що й досі плаща навіть не скинув, і раділа можливості втекти від жалючого погляду Яна, тепер лиш інколи чула його голос та сміх…

Поруч зі мною тихенько гомоніла Іса, котра чомусь вирішила зробити мене своєю подружкою. Аби тільки знала чия я донька, то певно б кинула мене у те вогнище. Я інколи їй щось відповідала, але дівчині не особливо це зараз потрібно. Певно через хвилювання їй просто важко сидіти й мовчати. 

Та в один момент усі різко замовкають, бо на небі раптово з'являється багряна повня. Я дивлюся на цей кривавий місяць і не помічаю спочатку, що земля в центрі галявини починає поступово провалюватись, утворюючи ритвину, котра швидко наповнюється водою. 

– Озеро, – зі страхом у голосі вигукує хтось з новеньких. 

За лічені секунди галявина повністю зникає під товщою темної води, в якій відображається багряний повний місяць. 

Це не просто магія… Від побаченого перехоплює дух і хочеться тікати. Встати й бігти якомога далі від цього місця, яке буквально насичене тою загадковою магією. Але втекти звідси не вийде це всі розуміють, тому ми знову збиваємося до одної купи.

– Рен, гаси вогнище, – дає наказ Вейлі. 

Хлопець кілька разів робить незрозумілі, але послідовні різкі рухи руками й вогонь згасає. Цієї ж хвилини нас огортає нічний холод. Дехто кутається у плащі, а мені лишається тільки обхопити себе руками, моя тонка проста сукня не врятує від такого холоду.