24

Естель

Понад місяць терпіти поруч із собою скаженого крокодила зовсім не входило у мої плани!

Відійшовши до дальнього столика, я намагалася збагнути що мені робити у цій дурній ситуації. Навіщо взагалі потрібен був цей безглуздий пункт про місяць? Звичайно, Алазар досить багатий, але який сенс зливати всі його накопичення державі? Щоб провчити його? Чи щоб залякати дружину?

Цікаво, хто із цих двох взагалі додумався до подібного? Для Ванесси в цьому немає вигоди, вона б не отримала ні копійки, а для герцога і поготів - він втратив би дуже багато грошей і наразив би себе на небезпеку. Невже, лялечка боялася, що набридне інстигаторові так швидко, і він позбудеться її наступного ж дня?

Маячня якась…

Але на їхні дивні стосунки мені зараз відверто начхати. У мене більш нагальні проблеми! Що мені робити?! Чекати цілий місяць, а лише після цього подавати на розлучення? Адже я на компенсацію моральної шкоди точно претендувала. Мені потрібні були гроші, щоб вижити, втекти від тітки та вигадати як бути далі.

Я задумливо взяла зі столу маленьку закуску на шпажці, покрутила, розглядаючи оливку, сир та шматочок м'яса. Насправді я могла б скористатися ситуацією, щоб відвадити від себе нареченого, якого намагалися засватати мені тітка з дядьком. Навряд чи він наважиться кинути виклик першому інстигатору.

При спогаді про Жанет, думки самі собою потекли у бік леді Дани, троюрідної тітки Алазара. Було щось таке у погляді цієї лакеті, що змусило мене прикусити язик і приборкати власний норов. Вона дивилася на герцога з материнською любов'ю та турботою, чим нагадала мені маму. Як же я за нею сумую! Якби мама була жива, у подібну авантюру я б точно ніколи не влізла.

А ось погляд молодшого Верли мені зовсім не сподобався. Було в ньому щось звіряче, відразливе. Навіть його старший брат не справив на мене такого враження. Пауло скоріше нагадував простака, ніж майбутнього володаря цих земель. І дружок виявився йому до пари. Другий інстигатор вразив мене своїм нахабством. Не знаю на що він сподівався, нагороджуючи мене компліментами, але тішити себе думками, що справді могла сподобатися аристократу, я не збиралася. Адже я не в любовному романі.

- Нудьгуєте, леді Хеланд? - вкрадливий голос змусив мене здригнутися та обернутися до його власника.

Про вовка промовка! Я мило посміхнулася другому інстигатору Етенії:

- Що ви, я не з тих даркті, кому нудно у власній компанії.

- Це добре, - кивнув чоловік, взявши зі столика келих з вином. Я вирішила наслідувати його приклад, але обрала для себе сік. Не люблю алкоголь.

Просто так відпускати мене Октавіус не мав наміру, а мій крокодильчик, як на зло, кудись зник.

- Як ви познайомилися з Алазаром? - запитав Ноелз, розглядаючи мою білу сукню. Я навіть почала переживати, чи не зможе він побачити, що на мене вона трохи завелика.

Згадала нашу першу зустріч із лакеті та вирішила не відходити далеко від правди. Замріяно посміхнулася, підвела очі до неба та почала радісно розповідати:

- Ми зустрілися у коридорі академії Розенштант. Я була так вражена красою Алазара, що не встояла на ногах. А варто було йому роздивитися мене ближче, як між нами проскочила іскра. Герцог одразу схопив мене й потяг до затишного кабінету. З цього й розпочалася наша історія.

- Не знав, - збентежено дивився на мене Октавіус. - Що лорд перший інстигатор може бути таким пристрасним.

- О, ви не уявляєте яким він може бути, - я навмисне голосно та млосно зітхнула. - Упродовж усієї церемонії він ледве стримувався, щоб не вчепитися в мене.

"Особливо відкрито читалося бажання впитися зубами мені в горло" - подумки усміхнулася, але перед задумливим Октавіусом продовжувала грати закохану ідіотку. Принаймні мені здавалося, що саме так має виглядати щаслива наречена.

Тільки після цього я помітила і другого лакеті, який неспішно йшов у наш бік. Ну ось, ще й аристократів мені не вистачало у такій кількості! Я, звичайно, знала, що їх на весіллі будете багато, але не думала, що мені доведеться з ними спілкуватися.

Октавіус Ноелз кинув погляд на новоприбулого, ледь помітно скривився, але все ж таки чемно звернувся до мене:

- Ви знайомі з племінником імператора Гароном Верлою?

Я оглянула помітно нетверезого лакеті. Хм, а мені здавалося, що вони практично не п'яніють. Потім смиренно промовила:

- Досі не була, Флоренсо милував, але бачу у ваших очах намір це виправити.

Другий інстигатор на мить завмер, здивовано кліпнув, очевидно намагаючись зрозуміти що я взагалі тільки що сказала, і чому сенс слів абсолютно не в'яжеться з привітним виразом моєї мордочки. Та зрештою представив нас з Гароном один одному. Племінник монарха відважив мені два безглузді компліменти, а потім мрійливо сказав:

- А я все не міг второпати, чому Алазар відмовився добре провести час у борделі, де ми зустрілися кілька тижнів тому. Виявляється, вдома на нього чекала така красуня.

Я ледь не вдавилася соком, яким недоречно вирішила промочити горло, і спантеличено подивилася на незворушного лорда. Краєм ока помітила паскудну усмішку Окставуса, яка ніби промовляла: «так, ось такий бабій ваш чоловік, Естель».

Ось тільки в мене не виникло ревнощів, якщо чоловіки сподівалися на їх різкий спалах, тому що Алазар для мене був майже незнайомим чоловіком, і ніякими почуттями до нього я не була скута. Але під вичікувальним поглядом другого інстигатора, в голові забігали мої веселі таргани, які не могли залишити цю репліку без реакції.

- Де ви зустрілися? - я постаралася зобразити на обличчі страх, який може відчути невинна діва в день весілля, коли застає новоспеченого чоловіка у своєму ліжку з подружкою нареченої. Октавіус, судячи з блиску в очах, був задоволений моєю акторською грою, навіть не підозрюючи, що це суцільний обман. Він ніби очікував, що я маю розпочати сварку.

- У місті Торп, у закладі мадам Сазарі, - розгублено відповів Гарон, ніби не зрозумів, що він сказав не так. Чи говорило в ньому вино або просто вроджена дурість, я поки що зрозуміти не могла.