23

Алазар

Брови здивовано злетіли вгору не тільки в мене. Я ошелешено глянув на руду, яка лагідно посміхалася і зовсім не збиралася ставати жертвою спокусника. Навпаки, вона міцніше вчепилася в мій лікоть, ніби злякалася. Другий інстигатор здивовано кліпнув і наступна репліка вийшла менш впевненою:

- Заздрощі? Що ви, леді, я просто приємно здивований. Цікаво, чому Алазар ховав вас до церемонії.

Естель сором'язливо опустила очі, а я зчепив щелепи, відчуваючи, що це ангельське личко не обіцяє мені нічого доброго.

- Нам довелося приховувати це, бо невичерпна допитливість деяких знайомих може бути дуже надокучливою, - з найчеснішим виразом обличчя видихнула дівчина. Після цих слів я ледве зміг приховати усмішку, яка раптово з'явилася на губах. Цей натяк було складно не зрозуміти.

Октавіо, який не чекав такої відповіді, розгублено засміявся. Навіть Пауло насмішкувато пирхнув, але відразу відвернувся, приховуючи реакцію. Колега зрозумів, що трюк зі спокусою моєї новоспеченої дружини не пройшов і обернувся до мене:

- У тебе дуже цікава дружина, Алазаре. Прийміть мої вітання та побажання щасливого спільного життя.

Я лише коротко кивнув.

Пауло обдарував Естель задумливим поглядом, стримано привітав мене і відійшов, а замість нього до нас підійшли дядько з тітонькою. Вернон, задобрений ігристим вином, по-батьківському поплескав мене по плечу і посміхнувся.

- Я так довго чекав цього дня! - сказав він, дивлячись мені в очі. Мене наповнило одночасно два почуття: тепло, що можна відчувати до лакеті, який виростив мене, замінивши батька, і жахливу гіркоту від того, що поруч зі мною стояла не та жінка, яку я мріяв познайомити з тіткою та дядьком, а руде дівчисько, яке обманом стало моєю дружиною.

- Я так рада за тебе, синку! – тихо зізналася Дана. Потім поглянула на Естель і ніжно посміхнулася: - Як тільки побачила тебе, дівчинко, одразу зрозуміла, що зможу полюбити, як власну дочку.

Я кинув швидкий погляд на руду, готовий будь-якої миті зупинити її гострий язичок, але дівчинка дивилася на тітоньку з якимось дивним виразом очей і відповідати не намагалася.

- Як тільки я зрозумів, - втрутився Вернон. - Що ти хочеш домогтися її виключення тому, що береш за дружину, одразу запідозрив, що справа нечиста.

Естель, що припала до мене, різко здригнулася й обернулася до ректора. А я знову міцно стиснув щелепи. Ось навіщо він заговорив про це саме зараз?

Пояснила цю загадкову репліку Дана, понизивши голос до захопленого шепоту:

- Люба Естель, невже ти вагітна?

Цього разу я все ж поперхнувся повітрям, а поруч закашлялася руда.

- Ні! - відповіли ми в унісон. Тітонька здивовано перевела погляд з Естель на мене, потім назад, і розчаровано підібгала губи, а Вернон весело її запевнив:

- Кохана, не переймайся. Дівчина гарна і здорова, а значить, вже скоро нас порадують щасливими новинами.

Дядько звернув погляд на мене, шукаючи підтвердження своїм словам. Я зміг лише видавити ввічливу посмішку, і одразу відчув, що мала виразка готова щось ляпнути. Швидко обійняв її за талію, притискаючи до себе, і міцно стиснув пальці. Дівчина смикнулася, але мій натяк зрозуміла і змогла лише пискнути:

- Звичайно.

Тітка розчулено посміхнулася.

- Прийміть і мої вітання, герцоге Хеланд, - чоловічий голос, що пролунав збоку, був врівноважений і серйозний. Я обернувся до другого сина імператора, герцога Акселя Верли. Він був вищим за брата, його волосся було світліше, а очі тьмяно-жовті. Він як завжди був у стильному класичному костюмі. Лакеті тримав у руках келих ігристого вина і зацікавлено роздивлявся мою дружину. Остання несподівано знітилася і стиснулася, несвідомо сама подавшись ближче до мене. Дядько і тітка нічого не помітили, вони ввічливо кивнули та відійшли.

- Дякую, лорде Аксель, - стримано відповів я. Чоловік поблажливо посміхнувся:

- Не хотів би затьмарити такий прекрасний день, але змушений поставити вам запитання, перший інстигаторе.

Я подумки закотив очі. Цей день не зможе стати гіршим, як би хто не намагався його зіпсувати. Але чого може хотіти  від мене цей герцог?

- Як просувається розслідування справи про серійного вбивцю?

Зовні я нічим не видав свого настрою, але він сміливо зробив крок з обриву в прірву, довівши мені, що «ще гірше» може бути завжди. Ні слідчі, ні я, витративши цілий місяць, так і не наблизилися до розгадки. Було висунуто кілька десятків гіпотез, деякі з них вже спростували, інші перебували в роботі, а для деяких, як не сумно, варто було дочекатися нової жертви.

Все ж сина імператора не можна було ображати мовчанням і я відповів вкрай ухильно:

- Розслідування триває. Залучені слідчі міст, у яких відбувалися вбивства, столичні слідчі, і я особисто стежу за перебігом справи.

- Мене хвилює вся ця ситуація, - Аксель задумливо постукував пальцем по келиху. - Щось підказує, що ця справа може завдати багато клопоту. Тим паче, що незабаром може відбутися зміна влади та зайві заворушення Етенії не потрібні.

Про те, що молодший брат завжди прагнув зайняти місце старшого, знала вся імперія. Багато аристократів згодні були підтримати Акселя, якби видався шанс, але старий імператор висловився прямо: трон перейде старшому синові.

- Запевняю вас, я докладу всіх зусиль, щоб розслідувати цю справу якнайшвидше, - пообіцяв, дивлячись у вічі. Він меланхолійно сказав, ніби говорив сам із собою:

- Постарайтеся, лорде Алазаре. Можливо, це ваш єдиний шанс зберегти посаду та репутацію, - після цієї фрази чоловік змінився в обличчі, губи розтяглися в посмішці та він знову глянув на Естель: - Ви прекрасні, леді Хеланд. Веселіться, сьогодні ваш день!

Після цих слів герцог залишив нас, і я крадькома перевів дух. Руда підозріло довго мовчала.

Довелося потерпіти ще кількох аристократів, вислухати привітання, і лише потім, коли нам на кілька хвилин дали спокій, я схилився до вуха дружини: