18

Естель

Світанок я зустрічала у ректорському кабінеті.

Вернон Крусот був похмурий і роздратований. Він сидів у своєму кріслі та дивився в рапорт, який куратор поклав на стіл. Зараз усі сторонні вийшли з кабінету, залишивши мене з ректором наодинці.

- Такого я від вас не очікував, міс Руд, - сказав лакеті, і мені здалося, що він вклав у цю фразу якийсь незвичайний сенс. Ніяково стиснулася на стільці та спробувала знову виправдатися:

- Рем прийшов просто поговорити зі мною. Між нами не було нічого поганого!

- Не вистачало ще, щоб було! - мені дістався розгніваний погляд, і я здригнулася, але не здалася:

- Тим паче в кімнаті була моя сусідка! Кріс Варава. Вона може підтвердити, що ми просто спілкувалися.

- Яка ж тема стала настільки захоплюючою, що студент Которі зважився забратися до вас у кімнату після заходу сонця, щоб її обговорити? – сарказм ледь не затопив приміщення, а я скисла.

Ну, і що мені відповідати на це запитання? Правду говорити не варіант, а вигадати досить правдоподібну брехню я не встигла. Не до того було. Спочатку нас вичитувала комендантка, потім куратор. Довелося розбудити куратора Рема, і ми вислухали ще й від нього. Загалом усю ніч була жахлива метушня. Тому зараз мозок у мене працював погано, а в очі наче піску насипали. Та я зовсім не розуміла чому Вернон Крусот так гнівається на мене, наче я дійсно зробила щось неймовірно погане.

Ректор підняв брову і дивився на мене вкрай осудливо. Мовчання затягувалося, і чоловік важко зітхнув:

- Я мушу виключити вас з нашого навчального закладу, міс Руд, - і поки я приголомшено хапала ротом повітря, пробурчав собі під ніс: - Напевно, цього він і боявся...

- Ні! - скрикнула, повернувши собі здатність оформляти думки у членороздільну мову. - Не треба мене виключати, лорде ректоре! Я більше нікого не запрошуватиму, це було непорозумінням і…

Раптом двері з гуркотом відчинилися, змусивши мене підстрибнути на ноги й обернутися. Рем рішуче підскочив до мене. Вигляд у нього був скуйовджений, але вкрай впевнений:

- Графе Крусот, - звернувся хлопець до ректора академії для дівчат. - Естель Руд моя наречена. Це повністю моя вина, що…

- Ваша хто? - ошелешено перепитав Вернон, підводячись з місця. Виглядав він при цьому абсолютно спантеличеним, і переводив сповнений розгубленості, майже переляканий погляд з мене на Рема.

Я навіть подумала чи не варто образитись мені на таку реакцію. Все ж я не була потворою, та й характер нехай не цукор, але деяким подобається моя перчинка. Чого це ректор у такий ступор впав, наче ніколи навіть припустити не міг, що в мене з'явиться наречений? Поки лорд Вернон приходив до тями, Рем жваво продовжував:

- Моя наречена. Саме тому я був у її кімнаті, але зайшов лише поговорити. Це я порушив правила, лише тому, що скучив, а тому готовий до покарання. Я, а не Естель. Ми лише обговорювали, що після офіційного укладання заручин моя сім'я заплатить…

- Стоп! - ректор різко вдарив долонею об стільницю. Я навіть скривилася від сили удару, але лакеті, здається, навіть не звернув уваги на зіткнення своєї кінцівки з твердим деревом. - Що за заручини? Коли це вирішилося? Ви вже підтвердили все офіційно?

Я рішуче не розуміла, чому у ректора з'явився такий нездоровий інтерес до мого особистого життя. Начебто він сам казав моїм родичам, що багато дівчат приходять у Розенштант, щоб знайти собі чоловіка. Тож чим я гірша? Знову найрудіша, чи що?!

- Поки що ні, але… - спробував пояснити Рем, та договорити йому знову не дозволили. Ректор змахнув рукою, змушуючи хлопця замовкнути, а потім обернувся до мене. Зіниці лакеті з вертикальних смужок розтяглися до кіл, а потім повернулися у норму. Це був недобрий знак. Наскільки я встигла зрозуміти, так відбувалося, коли лакеті гнівалися. Тому я рефлекторно стиснулася і зробила крок у бік Рема, наче шукала його підтримки. І цей мій рух не залишився непоміченим.

- Студент Которі, - прогарчав ректор, - вийдіть із кабінету! Якщо Естель поки що не ваша офіційна наречена, ви не маєте права тут перебувати! Нічого не хочу чути! Геть! Інакше я буду змушений говорити і про ваше виключення!

Рем смикнувся, але зрештою опустив голову і розвернувся. Я підбадьорливо торкнулася його руки, бажаючи висловити подяку за те, що він хоча б спробував за мене заступитися. Хлопець кинув на мене погляд, у якому ковзнуло співчуття, і вийшов з кабінету.

Ректор стомлено опустився у своє крісло і цокнув язиком, знову зосереджено свердлячи поглядом рапорт. Я починала турбуватися про те, що бідний лист під цим поглядом раптом спалахне.

- Алазар мав рацію, - ледь чутно видихнув чоловік, а я здригнулася, почувши це ім'я, потім підібгала губи: все ж крокодилові вдалося посіяти в думках ректора ідею про моє виключення. От імперський шкідник! Але наступні слова графа змусили мене нахмуритися: - Гадки не маю, як він відреагує на подібну звістку і як ви з ним розв'яжете це питання, але я думаю, що вам варто обговорити це якнайшвидше, і точно прийняти рішення.

Було відчуття, що лакеті звертається до мене, але водночас немовби говорить сам із собою. Я навіть чомусь озирнулася, не розуміючи, що відбувається, і про що він каже. До чого тут взагалі герцог Хеланд? І про що мені з ним розмовляти?

- Сподіваюся, це лише непорозуміння і ваші незрозумілі ігри. Не хотілося б, щоб Ал розчарувався в жінках, - після цього тихого вислову я зовсім розгубилася і навіть запідозрила, що ректор задрімав і розмовляє уві сні. Все ж вік у нього був пристойний. Чи взагалі температура піднялася і почалося марення? Погода останнім часом була дощова, він легко міг застудитися. Але нічого спитати я не встигла, граф підняв на мене погляд і голосно поставив перед фактом:

– Вас виключено з академії Розенштант, Естель Руд. Я даю вам два дні на те, щоби зібрати речі. За цей час підготують документи.

- Але…

- Ні, міс Руд! Ніяких "але". Рішення остаточне. Тепер ідіть збирати речі. Відсьогодні лекції ви можете не відвідувати.