17

Алазар

Маленьке містечко на околиці Торпа відрізнялося від села лише наявністю трьох багатоквартирних будинків та підведеною електрикою. Протяжну головну вулицю освітлювали аж три ліхтарі, один з яких підозріло миготів, ніби хотів на щось натякнути.

Натан крокував за мною, кутаючись у плащ і нарікаючи на негоду. Починався прохолодний осінній дощ, сутінки щільно огортали містечко, а дорога, не розпещена щебенем і бруківкою, розмокла, і тепер гидко хлюпала під ногами.

- Сюди, - кинув я через плече, переступаючи калюжу і підходячи до парадного входу в одну з триповерхівок. Скрипнули двері, засвистів вітер, загойдалася від протягу самотня лампа, і тіні метнулися вбік, приходячи до хаотичного руху. Я рішуче попрямував вгору сходами, розглядаючи брудну підлогу та вкриті павутинням кути під стелею. За стіною почувся голос: крик чоловіка, потім не менш гучна відповідь жінки. Звичайна побутова сварка двох даркті. Потім щось гримнуло. Ми з Натаном одночасно зупинилися й обернулися на звук, прислухаючись.

Слух у лакеті був як у хижаків, тому вже за кілька секунд я розібрав голоси. Тарілка розбилася об підлогу, а не об чиюсь голову, криків про допомогу не пролунало, отже, втручатися поки що не потрібно. Не промовивши ні слова, ми піднялися на третій поверх і попрямували до передостанньої квартирки наприкінці довгого коридору. За кожною із дверей розгорталася своя історія. Я вловлював тихі дитячі схлипи, відгомони чиєїсь пісні, розмови про майбутнє на кухні, і міркував над тим, що даркті здатні звикнути до всього, але лакеті ніколи не змогли б жити в подібному місці: надто тісно, ​​темно і галасливо. Тонкі стіни не забезпечували захисту від шуму, крізь щілини у віконних рамах до квартир заходив холод.

- У нас є ключ? - запізно поцікавився Натан, коли ми підійшли до потрібних дверей. За ними оглушливо лунала тиша.

- З якого часу він нам потрібен? - нервово смикнув плечем і схилився до замкової щілини. У пальцях з'явилася відмичка, яку я спритно занурив у отвір. Два клацання, та ручка піддалася.

- Начебто перший інстигатор, - засуджуюче похитав головою медексперт, але в голосі швидше вгадувалася насмішка. - А всередині залишився той самий хлопчик з академії Фаїрон.

- Хлопчик просто трохи виріс, але навички не розгубив, - посміхнувся у відповідь і першим увійшов до квартири.

Нашим очам відкрилася одна захаращена кімната, тісний санвузол та маленька кухонька. Все приміщення можна було оглянути від дверей. Зіниці лакеті, що мали змогу округлятися, дозволяли непогано бачити в темряві, але все ж я нишпорив рукою по стіні в пошуках вимикача. Клацнув тумблер, дешева лампочка тихо запищала, і кімнату осяяв яскравий спалах світла, але одразу ж згас.

- Угу, - багатозначно прокоментував це світлове шоу Натан. - Доведеться оглядати кімнату при свічках.

- У тебе вони при собі є? - роздратовано поцікавився, проходячи до вікна і відчиняючи стулки.

- Є, - зізнався медексперт. - Своєрідні. Видимість не покращать, але швидкості тобі додадуть.

- Дуже смішно, - скривився я і взявся за огляд тих місць, які поки що бачив досить чітко.

Слідчі вже давно все оглянули та задокументували, і тому я не боявся зіпсувати речові докази або пошкодити сліди. Я й сам поки що не знав, що шукаю, але не зміг би заспокоїтись, якби особисто не оглянув житла жертв. Має бути хоч щось, що підкаже мені напрям для пошуків.

Натан повільно обходив кімнату, мало чого доторкаючись, але все уважно розглядаючи.

- Звичайна квартира звичайної даркті, - знизав він плечима, завмерши навпроти єдиної картини на стіні. Вона покосилася, але поправити її вже не було кому, не поспішав це робити і Натан. - Вона ж працювала в Торпі?

- Так, помічницею куховарки в пабі, - відповів не задумуючись. Всі відомості про жертв надійно зберігалися в моїй пам'яті. У цей момент я опустився навколішки та зазирнув під ліжко, тому голос пролунав приглушено: - Сирота. Батько невідомий, мати наркоманка, померла від передозування шість років тому. Дівчинка випустилася з монастирської школи та влаштувалася працювати в паб, потім зняла квартирку, так і жила до того, як на вулиці її не зустрів убивця. А це що таке?

Кінчик пушинки, що стирчав з-під мостини несподівано привернув мою увагу. Підвівшись на ноги, придивився до підлоги та виявив на дереві ледь помітні сліди, ніби ліжко періодично відсували. Не гаючи часу, одним рухом зрушив меблі убік. Натан зацікавлено обернувся і підійшов ближче, розглядаючи місце, що звільнилося.

Я сів навпочіпки та витяг пір'їнку. Вона виявилася яскраво-червоною із темно-сірим кінчиком, який непомітно стирчав з підлоги, ні в кого не викликавши підозр. Кому взагалі є справа до пір'їнок, які нападали з подушки або залетіли у вікно?

- Перо фенікса? - здивовано скинув брови Натан, коли я простяг йому знахідку. - Вони на чорному ринку коштують від двох золотих. Звідки у звичайної дівчини такі гроші? І навіщо їй перо?

- Зазвичай це пір'я використовують для своїх експериментів алхіміки, - розмірковував я, обмацуючи пальцями мостини. - Або ж…

- Відьми! - випередив мене медексперт, ніби його осяяв неймовірний здогад. Я скривився і кинув на друга серйозний погляд.

- Ательпати. Адже ми розслідуємо справу, а не збираємо плітки, Нат. Висловлюйся нормально.

- Добре, - обурено буркнув друг. - Нехай будуть ательпати. Але в жертви не було специфічного органу, відповідального за надздібності, я переглянув всі записи, вона була звичайною даркті.

- А чи могло бути так, що його вирізав убивця? - замислено уточнив я, відчувши як під пальцями щось піддається. Натиснув сильніше, і раптом одна з мостин наполовину провалилася вниз. Натан спостерігав за тим, як я витягаю дерев'яну смужку, а потім другу, і відкриваю схованку, а сам монотонно відповідав:

- Ні, все одно залишилися б зайві судини, вени та м'язи, які підтримували цей орган. Ательпати дуже схожі з даркті за будовою організму, зовні взагалі не відрізняються, але всередині відмінності все ж таки є, я б відразу зрозумів, що переді мною відьма.