14

Естель

- Я зараз попрошу студентку прибути до мого кабінету, - пролунав голос ректора з-за дверей.

- Не варто, - Жанет говорила у своїй верескливій манері, ніби корсет надто сильно стиснув їй ребра. - Ми почекаємо до завершення занять.

- Дозвольте спитати, ректоре, - тон Дезмонда мені зовсім не сподобався, але заспокоїло те, що, зважаючи на все, він був тверезий. - Поки ми йшли до вашого кабінету – бачили юнаків. Хіба Розенштант не жіноча академія?

- Жіноча, - без вагань відповів Вернон Крусот. - Але в Етенії не так багато дівчат можуть і хочуть здобувати освіту, тому на одній території знаходяться дві академії: Розенштант та Фаїрон. Іноді проводять спільні лекції для учнів обох академій.

- Що? - вигукнула Жанет. Навіть по голосу я змогла уявити її стурбований вираз обличчя, округлі очі та витягнуту шию. Найбільше тітка в такі моменти була схожа на скуйовджену курку. - Дівчата можуть контактувати з юнаками? Але як можна таке дозволяти?

- У нас не виправний заклад для жінок, - обережно нагадав ректор. - Це академія.

- Але… - розгубилася моя родичка. - Дівчатка ж можуть зацікавити когось з учнів академії Фаїрон і... хтозна-які стосунки можуть зав'язатися.

- Іноді, - у голосі графа Крусота звучала посмішка. - Саме за цим дівчата й приходять у Розенштант. Коменданти гуртожитків стежать за тим, щоб студентки своєчасно поверталися до своїх кімнат і щоб до них не ходили юнаки, але в нашому закладі навчаються повнолітні даркті та лакеті, які здатні самостійно приймати рішення та відповідати за свої вчинки.

- Нам таке не підходить! - рішуче пискнула Жанет. Почувся скрип, наче жінка різко підхопилася з місця і трохи відсунула стілець. - Все ж покличте Естель! Якщо це справді наша племінниця, то ми заберемо її з академії. У нас уже є для неї наречений, не вистачало, щоб вона зустріла тут якогось жебрака даркті, як її покійна мати.

- Добре, - не став сперечатися ректор. - Пройдіть до зали, де ми зустрілися. Коридором ліворуч, потім вниз сходами. Присядьте та почекайте. Перед зустріччю з вами, я маю сам поговорити зі студенткою.

- Навіщо? - стрепенулась Жанет, але впевнений грубуватий голос Дезмонда не дав їй завалити лакеті непотрібними питаннями:

- Люба, йдемо. Такі правила. Ми зачекаємо на першому поверсі.

Я швидше відскочила від дверей, закрутила головою на всі боки, шукаючи куди сховатися, і чкурнула в непримітну нішу, причаївшись там. З укриття простежила за тим, як Жанет і Дезмонд попрямували у до сходів, а ректор особисто вирушив у бік аудиторій.

Попадатися на очі Вернону Крусоту я поки що не збиралася. З того самого дня, коли я зіткнулася з першим інстигатором у коридорі, ректор так і не викликав мене до себе для розмови. Можливо, він поговорив з імперським крокодилом… тьху, тобто обвинувачем, і вирішив, що лорд Алазар забуде про руду неприємність уже наступного дня, а тому міс Руд не варта його уваги. Дуже хотілося в це вірити, але шосте почуття, яке у нас, відьом, ховалося в окремому маленькому органі за сонячним сплетінням, підказувало, що Вернон просто чекає на вдалий момент. А тому краще мені відразу поговорити з родичами та зрозуміти, які ткеші напоумили їх з'явитися до академії.

Вибравшись із ніші, підхопила поділ учнівської спідниці та побігла слідом за дядьком і тіткою. Нагнала їх уже на першому поверсі.

- Естель! - сплеснула руками Жанет, побачивши мене, а Дезмонд відразу схопив за комір, ніби я могла кинутися навтьоки.

- Тихо! - шикнула на тітку, намагаючись вирватися із рук дядька. Ну справді якась дивна смуга в житті почалася: усі зустрічні чоловіки схопити намагаються. Я такого не просила! Не витримавши, тихо загарчала на Дезмонда: - Та відпустіть, я сама до вас прийшла!

Чоловік задумливо оглянув мене, хмикнув і розтиснув пальці. Я поправила сукню, окинула швидким поглядом порожню залу і спитала:

- Навіщо ви приїхали?

- Забрати тебе додому, Естель, - з виглядом схвильованої матусі сказала Жанет. Навіть руку на серце поклала, збираючись удавати чи то напад, чи непритомність. - Ми так переймалися, коли ти втекла. Відразу кинулися тебе шукати.

«Ага», - навіть у моїх думок був саркастичний відтінок. - «Так шукали, що я майже рік жила в сусідньому місті, навіть не ховаючись».

- Тим більше, що твій наречений дуже хвилюється, - додала Жанет, начебто це могло стати вирішальним фактором для мого повернення. Я знову згадала хлопця, якого бачила вдома у тітки. Його норовливий погляд та примхливо підтиснуті губи. Він був з роду нуворишів і на аристократів дивився з деякою образою. Та ще більше мені не сподобався його батько. У його очах не було емоцій, ані поганих, ані хороших, тільки чистий холодний розрахунок. От тільки на що він міг розраховувати у моєму випадку?

- Я ж відмовилася виходити заміж, тітко Жанет, - обурилася я пошепки. - Виїхала з міста, не живу у вас, не беру грошей, а все, що належало дідусеві та моїм батькам, вже на ваших рахунках. Просто дайте мені спокій! Хіба це так складно?

Жанет підібгала губи та безпорадно глянула на чоловіка. Він роздивлявся мене з таким похмурим і незадоволеним виглядом, що я навіть відійшла на пару кроків, пам'ятаючи, що рука в дядька важка.

- Складно, дитинко, - знову заспівала тітка, дивуючи мене ніжними переливами голосу. - Ти ж моя кровиночка, попри те, що твій батько з бідного роду. Ми не можемо покинути тебе, адже своїх дітей Флоренсо нам не дозволив мати. Тому ми збираємось подбати про тебе.

- Я можу подбати про себе сама! - перебила тітку, відступаючи ще на крок. Очі Дезмонда хижо звузилися:

- Як? Відучитися в академії та спробувати влаштуватися на роботу? Без зв'язків та грошей тебе візьмуть хіба що в бордель. Будеш розважати відвідувачів під час перепочинків розмовами про астрономію та географію. Ти дійсно думаєш, що ти маєш хоч шанс без нашої допомоги стати кимось? Зараз тобі пощастило, ти якось потрапила на пільгове місце, а далі хочеш продовжувати так само? Обманом добиватися свого? Есті, ти ганьбиш рід Толсон. Повертайся додому, виходь заміж і живи щасливо! З батьками нареченого вже все узгоджено. Вони чекають тебе, і згодні забути про твою втечу з дому.