9

За два дні. Естель

Відклавши книгу, я поклала пальці на скроні та почала робити кругові рухи. На вулиці співали пташки, у вікно зазирало сонечко та стукала гілка абрикосового дерева. У такі дні треба гуляти містом чи відпочивати у парку на зеленій травці, а я сиділа за підручником з історії. Це передбачало моє покарання. А от чому в кімнаті лишалася Кріс, для мене було незрозуміло. Вона лежала на своєму ліжку та зі щасливим виразом обличчя читала черговий роман.

- Кріс, - покликала я з надією. Дівчина не відірвалася від читання, попередивши:

- Якщо ти відволікаєш мене від сцени першого поцілунку заради якоїсь нісенітниці, я жбурну в тебе чимось важким.

Я навіть замислилася чи можна порівняти моє прохання з першим поцілунком головних героїв. Сама я навіть мріяти собі заборонила про поцілунок з чоловіком. Через мої здібності, я не могла нікого торкатися без тканини, яка слугувала б посередником. Бо якщо хтось дізнається і донесе на мене, то мені загрожуватиме смертний вирок. 

Ательпати були поза законом, тому навчити мене володіти здібностями було нікому. Батько сам вправлявся так, як міг. Та все ж йому було легше. Адже мама знала про його секрет і зберегла його до кінця.

Врешті я вирішила, що наука дійсно може бути кращою за поцілунок і попросила:

- Допоможи мені підготуватися до іспиту.

Кріс закотила очі, але все ж закрила книгу та сіла. Роздратовано подивилася на мене. Я розвела руками:

- Головні герої можуть поцілуватися у будь-який момент і, гадаю, будуть робити це за книгу не один раз. Ти лише чверть прочитала, а вони вже вирішили облизуватися. А от мені завтра влаштують допит.

Кріс зітхнула так важко, наче я пропонувала їй розвантажувати вагони. Але простягнула руку, у яку я вклала підручник. Дівчина розкрила його на останніх сторінках, де містилися питання самоперевірки, які зазвичай виносили на іспити.

- Який зараз рік? - з кам'яним виразом обличчя запитала Кріс. Я ледве не вдавилася повітрям. Обурено вирячилася на сусідку:

- Що за питання?

- Тебе будуть валити, Есті! - вигукнула Кріс. - Професор зможе запитати будь-що. Сьогоднішній день вже завтра стане історією! Якщо хочеш, щоб я допомагала, відповідай. Якщо будеш так дивитися на викладача, точно отримаєш незадовільно. То який зараз рік?

- Зараз 1276 рік від Вознесіння Флоренсо, - слухняно вимовила я. Кріс бігала поглядом по рядках:

- Що сталося у 1153 році від Вознесіння Флоренсо? - обрала, нарешті, питання Кріс. Я пам’ятала, що після нього йдуть ще кілька пов’язаних питань, а тому вимовила скоромовкою:

- У цьому році Етенія почала розширювати свої кордони шляхом приєднання земель. Декілька королівств були приєднані до імперії. Деякі мирним шляхом, деякі чинили спротив. Війни закінчилися у 1167 році, після перемоги над Теніром.

- Хм, до речі саме на територіі колишнього Теніра відбулися вбивства, - перебила мене Кріс, розглядаючи карту: - Адже Торп був колись столицею Теніра. Можливо, це якісь залишки зловісної опозиції або якісь окультисти?

Сусідка підняла мене погляд, ні трохи не знітившись. У її очах сяяло передчуття таємниць та пригод. Кожного ранку вона вибігала з гуртожитку, щоб купити газету, і неймовірно засмучувалася, коли не бачила там жодної новини про розслідування та першого інстигатора. А от мене відсутність звісток про лорда Алазара аж ніяк не засмучувала.

Кашлянувши, щоб повернути Кріс у думки про історію, я закінчила свою відповідь:

- У Торпі дійсно була найсильніша опозиція з усіх завойованих країн, але у 1174 році її повністю винищили.

Кріс глянула на мене, як на останню зануду і перегорнула сторінку.

- Коли Дарктаол став столицею?

- У 1189 році, - відповіла, хитнувши ногою. - Імператор переніс столицю із Градція у Дактаол.

- Ти наче все знаєш, - Кріс спробувала повернути мені підручник, але я не прийняла, насупившись:

- Ти лише кілька питань поставила! Не лінуйся, нікуди не втече твій перший поцілунок!

- Добре, - простогнала Кріс. Тепер вона навмання тицьнула пальцем у підручник: - Рік винаходу портативного телеграфа?

- 1169й. Ім'я винахідника - Рафаель Лазарі. Він запатентував дуже багато приладів і закінчив свою кар’єру в місті Торп, а ще він був… - я тільки-но відкрила рот, щоб сказати це, але замовкла і схилила голову.

- Ти віриш у те, що видатний геній Лазарі був відьмаком? - спитала Кріс, піднявши брову. Я знизала плечима. Дівчина зітхнула: - Тільки на іспиті такого не кажи. Професор не любить, коли чутки змішують з фактами. Особливо про такого видатного даркті. Це ж очевидний наклеп.

- Але це дійсно може бути правдою, - пошепки промовила я. - Закон проти відьом почав діяти у 1210 році. Деякі документи свідчать, що раніше ательпати служили імператору.

- Віриш у це? Ти ці документи особисто бачила?

- Ні, - я відчула як у мене пересохло в роті. Кріс поважно кивнула, наче такої відповіді й очікувала. І знову опустила погляд до підручника:

- У якому році лакеті відмовилися від звіриної форми?

- Достеменно невідомо, - я продовжила механічно відповідати, але свій запал вже втратила. - Є докази, що у першому і другому столітті вони вели війни у своїй звіриній подобі, деякі письмові згадки датуються четверти століттям. Вчені роблять припущення, що відмова й атрофія звіриної натури відбулася у проміжку між п’ятим і шостим століттям.

- Угу, - задумливо простягнула Кріс. А я повернулася до вікна. Подивилася, як чудернацько світло окреслює листя абрикосового дерева, додаючи золоті ореоли.

- Ну про мануфактури я тебе питати не буду, на тому тижні ти реферат про це писала. Про парові машини на минулому покаранні вчила. Про імператорський рід Верла остання собака в Етенії знає. Так, а скажи-но мені ще…