6

Естель

Герцог вчепився в мій лікоть мов тренований крокодил. Я намагалася вириватися, дряпатися і навіть один раз спробувала вкусити його за руку, але за це відразу отримала легкий потиличник, а потім була безцеремонно заштовхана в кабінет ректора.

- Доброго дня, графе Крусот, - бадьоро привітався інстигатор. Він спритно схопив мене, коли я спробувала проскочити під його рукою і вибігти в приймальню, і посадив у крісло, а сам зупинився за спинкою, притримуючи мене за плечі.

- Добрий, лорде Алазаре, - із затримкою відповів ректор, переводячи здивований погляд з мене на інстигатора і назад. Я насупилась і ображено пихкала, почуваючи себе поросям, якого збираються зарізати та подати на святковий стіл. «Відпустіть! Я ще стільки всього не встигла!».

- Ось, упіймав одну порушницю, - показав на мене Хеланд, і в його голосі ковзнули саркастичні нотки. Ректор все ще дивувався:

- А з якого часу перший інстигатор Етенії ловить студенток, які тікають від покарання?

- З тих самих, як вони йому кидаються на шию, - тихо буркнула я. Тиск на мої плечі посилився, пальці неприємно натиснули на кісточки, змушуючи замовкнути, але відповів герцог ректорові:

- Я приїхав до вас, а дорогою зіткнувся з цією дівчиною.

Хотілося сказати, що я не єдина порушниця, з якою лорд зустрівся на шляху до цього кабінету, але вирішила промовчати. Лише зацьковано дивилася на ректора.

Мої візити до нього вже ні в кого не викликали здивування. Та й сам граф теж звик бачити руду на всю голову мене в цьому кріслі. Хоч би не вирішив, що я непогано вписуюся в інтер'єр серед червоного дерева, і не надумав зробити з мене опудало для прикраси кабінету.

- Що ж, Алазаре, я розберуся з міс Руд, - запевнив ректор. - Її покарання буде продовжено.

Подумки я закотила очі та двічі обернула їх навколо своєї осі. Мені взагалі-то нікуди ходити крім занять, бібліотеки та факультативів, тому можете мене хоч на всі наступні два з половиною роки замкнути. Тільки зараз відпустіть в бібліотеку, а то я книжки не встигла взяти! Та й плечі вже болять від пальців, що вп'ялися в них.

Але гість академії був налаштований рішуче. Та ось на що саме, я ніяк не могла зрозуміти.

- Чи не надто ви стали м'яким, граф? - прискіпливо уточнив Алазар. Я навіть почала смикатися у кріслі, тому чоловік притиснув мене трохи сильніше. Ректор задумливо підтиснув вуста, очевидно, теж не зовсім розуміючи, до чого хилить обвинувач. Той зітхнув і пояснив звичним тоном: - Я чув, що міс Естель Руд створює забагато проблем академії. Розенштант - навчальний заклад для леді та пристойних міс, в ній не повинно бути місця подібним дівчатам, які не можуть поводитися належним чином.

Я так розгубилася, що навіть наважилася підняти голову і подивитися на чоловіка, який схилився наді мною. Від кого це він чув про мене? Сумніваюсь, що у столичному суді лежить відкрита справа на мене. Напевно від Ванесси! А ця лялечка безперечно могла багато чого розповісти, у її фантазії я не сумніваюся. Але щоб просто так мене виганяти? У мене нормальна успішність. А те, що уживаюся мало з ким, так це буває. Для мене зрештою Кріс знайшли, цій дівчинці взагалі на все фіолетово, хоч ткеші у неї на голові шабаш влаштують.

- Я більше не буду! - у паніці скрикнула я, дивлячись на задумливе обличчя ректора. Він потер пальцями перенісся і підвівся з-за столу. Підійшов ближче, сам зняв руки інстигатора з моїх плечей і сказав:

- Міс Руд, вирушайте до своєї кімнати, будь ласка. У нас із лордом Алазаром відбудеться приватна розмова.

- Якщо під час неї вирішуватимуть мою долю - я, мабуть, тут посиджу! - заперечила я і про всяк випадок міцніше вчепилася в підлокітники. У мене, окрім цієї академії, більше нічого немає. Мені потрібна освіта, щоб я змогла знайти роботу і повернути мамині магазини. Адже я мрію продовжити справу її життя. А якщо мене виженуть, то куди мені йти? Повертатися до тітки і виходити заміж? Чи одразу в бордель?

- Ідіть, міс Руд! - ректор спробував відірвати мене від крісла, але я вчепилася не гірше, ніж раніше мене тримав інстигатор. Лорд Алазар кілька хвилин мовчки спостерігав за битвою ректора зі студенткою, а потім голосно сказав:

- Я наполягаю на тому, щоб Естель Руд відрахували з академії Розенштант.

- А я наполягаю на тому, щоби ні! - обурилася я і таки підскочила з місця, відстрибуючи до ректорського столу. - Я добре вчуся. Не на золоту медаль, але в мене середня успішність у групі!

- Навчання не єдиний показник, міс Руд, - хижо примружився Алазар, і нагадав мені тигра перед кидком, особливого колориту додавали вертикальні смужки зіниць. - Ви показуєте феноменальні успіхи у відсутності дисципліни та виховання.

- Про яке виховання ми говоримо? - вигукнула я. - Ви щойно силою притягли мене до цього кабінету, а тепер наполягаєте на моєму відрахуванні просто за… та за що? За те, що я йшла до бібліотеки?

- Гадки не маю куди ви йшли, - знизав плечима герцог, дивлячись на мене повним байдужості поглядом. - Можливо, збиралися втекти, а, може, замислювали чергову витівку.

- Мені нема куди бігти і…

- Тихо! - гаркнув ректор.

Чого вони всі кричать сьогодні? Вони що, родичі? Чи це змова проти моїх барабанних перетинок?

- Міс Руд, у кімнату, хутко! Я викличу вас пізніше та вислухаю! А якщо станете суперечити, я справді вас відрахую!

Довелося зчепити зуби та вискочити за двері, на прощання нагородивши інстигатора розлюченим поглядом. А він ще й посміхнувся мені, наче вже здобув перемогу. Сподіваюся, це була наша перша та остання зустріч. Я тепер навіть на його фото в газетах дивитись спокійно не зможу. І детективні романи читати перестану.