2

Той же час. Естель

- Щоб тебе ткеші за зад укусили, - шипіла я, намагаючись очистити сукню, але чорнило в'їлося в сіру спідницю намертво, а мені хотілося так само міцно вчепитися в обличчя Ванесси. Із задоволенням зіпсувала б її лялькову зовнішність.

Зітхнувши, відклала мокру сукню і підійшла до вікна. Звичайно, ні в кого б я не вчепилася, але як було приємно це уявляти!

Батько завжди казав, що у мене жахливий характер і надто гострий язик – певно в нього, але я пам'ятала тата завжди веселим та дуже добрим. Він зі сміхом зізнавався, що це з ним зробили чари моєї мами, перетворили його з похмурого монстра на прекрасного принца, тільки трохи бідного. Але ніякими чарами моя мама не володіла. На відміну від мене, яка успадкувала здібності від батька...

- Та не звертай ти на неї уваги, Естель, - сказала сусідка по кімнаті, розвалившись на ліжку і читаючи газету. - Я взагалі не розумію як ти примудряєшся знаходити час посваритися з лялечкою. Ти постійно то в бібліотеці, то на факультативах.

- Сам якось знаходиться, - пирхнула я, зазирнувши у шафу. Швидко оглянула свої нечисленні речі та зрештою зупинилася на чорній безформній сукні до самих п'ят. Виглядаю в ній чимось середнім між монашкою та мішком з картоплею, але підійде, щоб збігати в бібліотеку за книгами, які розважать мене на час покарання. І обов'язково треба надягнути рукавички, без них взагалі нікуди! Все одно куратор з'явиться не раніше ніж за годину, а до того часу я повернуся.

- Вона красуня, звичайно, - зітхнула Кріс, перегортаючи жовту сторінку і розглядаючи чергову карикатуру. Я спочатку подумала, що вона говорить про когось намальованого, але дівчина продовжувала обговорювати Ванессу. - У неї заможна родина. З нею навіть лакеті не гидують дружити. Загалом, я розумію, що ти їй заздриш.

- Це не так, - слабо відмахнулася я, не бажаючи розповідати, як усе сталося цього разу. Кріс і не питала. Вона була з тих даркті, які впевнені, що з трьох слів можуть скласти правильну картинку подій, і не важливо, що половина з того - фантазія не пов'язана з реальністю.

Але сама я згадала як сьогодні Ванесса, образившись на мою уїдливу відповідь, кинула у мене цебро. Ось тільки я відскочила вбік, а декан, що невчасно увійшов у кабінет, не встиг. Добре хоч покарав нас обох, а не так, як іноді робили викладачі: відпускали Ванессу виключно через те, що вона одразу починала рюмсати. Тепер не так образливо.

І виходить, що виною всім моїм проблемам - звичка не плакати, а всі негаразди долати з усмішкою. Теж, мабуть, від тата дісталася. Він і маму завжди смішив, коли у житті траплялися незгоди. Та й мені не дозволяв сумувати й опускати руки.

Тому після смерті батьків, я не попливла за течією, а вирішила боротися за своє майбутнє.

- Кріс, прикрий мене, я скоро повернуся, - попросила, застібаючи на собі чорний балахон. Сусідка здивовано відірвалася від газети:

- Як ти собі це уявляєш?

- Спробуй черевомовлення, - підказала я. - Або прикинься навіженою і кидайся на куратора. Тільки за шию не кусай, бо можуть за відьму прийняти. Краще за ноги. І вий голосніше, я почую і прибіжу.

Помилувавшись на спантеличене обличчя дівчини, я зітхнула:

- Кріс, ну що ти як маленька? Скажеш, що живіт у мене прихопило, і я до вбиральні побігла.

- Аааа, ну гаразд, - Кріс ще раз недовірливо глянула на мене і знову відкинулася на подушку, перегортаючи сторінку. - Ого! - вигукнула вона, підхоплюючись на ноги. - Друге вбивство дівчини-даркті. Ой, фу, її ж випатрали!

Я навіть розвернулась і підійшла до студентки, заглядаючи через плече. Дешева газетка розщедрилась на фотографа і тепер над статтею красувалося засвічене зображення напівголої дівчини з розкритою грудною кліткою, наче убивця у ній щось шукав.

- Зі столиці викликають першого інстигатора, - прочитала Кріс. - Ох, як буде шкода, якщо його вб'ють. Він такий красень!

- Чому вб'ють? - не вловила я зв'язок між цими двома подіями, швидко пробігаючи очима по тексту статті. Інстигатор начебто не молода дівчина, а вбивця, зважаючи на все, саме на них спеціалізується.

Кріс млосно зітхнула і вимовила з виглядом актриси, яка сильно перегравала:

- Як чому? Адже він поїде розслідувати злочин. Як головному герою йому належить зустрітися у бою з головним лиходієм, тобто вбивцею. У цій справі Алазар проявить себе з ліпшого боку, а в нерівній сутичці буде поранений і, можливо, загине.

- Тобі варто читати менше детективних романів, - я ошелешено дивилася на дівчину. Вона лише знизала плечима, анітрохи не образившись. Взяла газету і знову плюхнулася на ліжко.

- Гаразд, я побігла, - схаменулась я і вискочила нарешті в коридор.