Жевріло поволі любові багаття,
Ніхто не роздмухував млявих вітрил.
Не скаженіли й не рвались на шмаття,
Поснули в коморі дві пари їх крил.
Знічев’я шаленство просякло в щілини,
Розворушило завмерлі доми.
Живішати стали безкрилі родини,
Зі згарища встали вогню язики.
Десь пристрасть здригнулась на дальніх полицях,
З тих крил обтрусився назбираний пил.
Любов освітила й забарвила лиця.
Надимало вітром дві пари вітрил.
Здається надії прокинулись й мрії,
І бігти схотілося, а не повзти.
Шкода, що на брижах нової стихії,
У різні боки попливли кораблі.
Відредаговано: 29.09.2023