Розділ 47

План конспірації, який придумав Максим, був простим, але й дуже ефективним водночас. Майже усіх працівників, що доглядали за домом хлопець звільнив. Та оскільки маєток покійного пана Івана Силачука і далі потребував працьовитих рук, новий господар офіційно найняв хатню робітницю — тиху, непомітну пані Марію, жінку солідного віку з бездоганними рекомендаціями та повною відсутністю інтересу до світських пліток.

План працював як швейцарський годинник. Сусіди з вікон своєї квартири бачили лише, як з під'їзду виходить сутула жіночка в безформному сірому плащі, старомодній хустці та кумедних ортопедичних туфлях. Нікому й у голову не могло прийти, що під сивою перукою, реалістичними силіконовими накладками, які майстерно імітували вікові зморшки навколо очей та на шиї, і вільним одягом, що повністю прикривав ідеальну фігуру, ховається сама Сніжана Берг.

Вона викликала звичайнісіньке, найдешевше таксі типу «економ». На в'їзді в елітне котеджне містечко охорона лише побіжно кинула очі на перепустку «нової прибиральниці пана Максима» і байдуже махнула рукою.

Сніжана вийшла біля розкішного дому, важко ступаючи, як і личить жінці її «віку», тримаючи в руках потерту бабусину сумку. Морщилася від холодного вітру і дрібного дощику, що мрячив цілий вечір. Та щойно важкі дубові двері маєтку зачинилися за її спиною, а замок клацнув, Сніжана миттєво вирівняла спину і полегшено зітхнула. Хитро глянула на господаря. В очах засяяли вогники.

У напівтемному холі, де всі вікна вже були завбачливо закриті щільними жалюзі, на неї чекав Максим. Він стояв, спершись на перила сходів, і ледь стримував сміх, розглядаючи цей шедевр гримерного мистецтва.

— О, пані Маріє, ви якраз вчасно, — з іронічною посмішкою прошепотів, підходячи ближче. — У мене там на другому поверсі жахливий безлад. Особливо у спальні. Допоможете прибрати?

— Обов'язково, пане Максиме, — відповіла голосом поважної бабусі, — Тільки пообіцяйте не чіплятися. Я жінка скромна і порядна.

— Ну що ви, звісно ж. Тільки робота, пані Маріє. Мені і в голову не прийдуть жодні дурниці, — здушуючи регіт, відповів хлопець. Жінка не стримала сміх.

Ця фраза стала детонатором. Очі Максима спалахнули таким диким, голодним вогнем, що Сніжана зрозуміла: шпигунські ігри скінчилися. Почалася справжня спека.

Максим у два кроки подолав відстань між ними, захопив її в обійми і одним рухом здер з голови старомодну хустку разом із сивою перукою. Шовковисте, рідне волосся Сніжани розсипалося по плечах.

— Може й не така погана ідея одружитися з актрисою? Ти неймовірна! Це просто Оскар за найкращу жіночу роль, — важко дихаючи, прошепотів між палкими поцілунками, від яких у неї пішла обертом голова. — Але я більше не можу бачити на тобі ці зморшки.

Його пальці тремтіли від жаги. Обережно, але впевнено підчепив краї силіконових накладок на її обличчі, звільняючи ніжну, оксамитову шкіру дівчини. Максим покривав цілунками кожен звільнений міліметр її обличчя та шиї, наче заново відкривав для себе кохану жінку після довгої розлуки.

— О, як я чекав цього моменту, як скучив, люба, — гарчав, розстібаючи ґудзики жахливого сірого плаща. Безформна одежина впала на підлогу. Під нею, як виявилося, не було нічого, крім простих штанів і комплекту розкішної мереживної білизни, яку Сніжана одягла спеціально для нього. Контраст був настільки разючим, що Максим на секунду застиг, а потім із захватом притиснув дружину до себе. — Ти розкішна, Сніжаночко... — хрипко проказав.

— Я теж страшенно скучила. Обійми мене сильніше, — задихаючись, шепотіла вже своїм справжнім, оксамитовим і неймовірно спокусливим голосом, від якого у чоловіка миттєво перехопило подих. Губи злилися, руки притискали спраглі тіла одне до одного.

Максим повів дружину до кімнати. У вітальні, прямо на м'якому килимі біля палаючого каміна, де відблиски вогню танцювали на стінах маєтку колишнього нареченого, вони остаточно скинули з себе всі маски та заборони світу. Весь той шалений страх викриття, який накопичувався в них останні тижні, весь детективний драйв та туга один за одним переросли в нестримну пристрасть.

Кожне зітхання, кожен рух і дотик у цій абсолютній тиші порожнього будинку здавалися гучнішими за вибух. Вони кохалися так, наче намагалися наздогнати кожну втрачену секунду, скидаючи з себе напругу мегаполісу, брехню журналістам та тінь минулого. Цей багатий, колись холодний котедж пана Івана тепер належав їм — і цієї ночі вони витискали з цієї таємниці максимум задоволення.

Молодята втамували спрагу кохання і втомлено лежали на м’якому килимі. Якийсь час просто милувалися язичками вогню, які танцювали в каміні, злизуючи дрова. Хотілося просто вимкнутися, поринути в неймовірний спокій, який дарували обійми коханої людини. Тільки удвох могли забути про всі виклики і тривоги. Ніжно погладжували гладеньку шкіру одне одного, даруючи те особливе розслаблення, якого так сильно потребували. В якийсь момент Сніжана почала дрімати, пригорнувшись до плеча коханого.

Старовинний годинник з маятником вибив північ і Максим підняв голову, поглянув на дружину. Вона сонно поворухнулася, розглянулася в напівтемряві. Заговорила:

 — Ми спимо голі просто на підлозі? Що це таке? Пане Силачук, ви ж обіцяли не чіплятися, — кумедно хихикнула.

— А ви обіцяли приїхати «поприбирати» ще три дні тому. Пані Маріє, хоч уявляєте як важко мені чекати? А ви все зайняті! — з удаваною строгістю проказав чоловік. Грайливо плеснув жінку по пружних сідницях.

— Ай! Що ви собі дозволяєте?! Як можна? — зі сміхом запротестувала Сніжана. Легенько стукнула чоловіка по плечу.

Максим підвівся і вже серйозніше почав наїжджати на дружину: