Розділ 43

Максим підійшов ближче, обережно, наче боявся порушити крихку тишу, що запала у вагончику. Він простягнув руки і м’яко стиснув її холодні долоні. Його пальці були теплими й надійними, як прихисток під час зливи.

— Що цьому виродку було треба?

— Грошей, — Сніжана безсило вивільнила руки, підійшла до диванчика і майже впала на нього, обхопивши голову долонями. — Грошей і бруду. Він відчув запах наживи… Боже, Максе, я вже просто не маю сил. Усе це… цей фільм, чутки, смерть Івана, а тепер ще й це привиддя з минулого. Я наче в глухому куті, де з кожного боку летить каміння.

Максим хвилину мовчав, дивлячись на її згорблені плечі, а потім повільно сів поруч. Диванчик тихо скрипнув під його вагою. Він не намагався одразу обійняти її, розуміючи, що зараз їй потрібен не тиск, а простір, щоб видихнути.

— Сніжинко, послухай мене, — його голос зазвучав лагідно, але в ньому бриніла глибока, прихована туга. — Я мушу тобі дещо розповісти. Про той вечір, коли я знайшов діда непритомного. Знаєш, навіщо я туди прийшов?

Вона не підвела голови, але затамувала подих, слухаючи.

— Я йшов туди з твердим наміром усе йому викласти, — повів далі і в його інтонаціях прорізався гострий біль. — Хотів чесно сказати, що закохався в його наречену. Що між нами все серйозно і ми маємо якось вирішити цю ситуацію, без брехні та ножів у спину. Але не встиг. В діда стався приступ і я знайшов його ледве живого. Ти не уявляєш, як мене тоді накрило… Я думав, що моя правда вбила його ще до того, як я встиг її озвучити. Що він якось дізнався і…

Сніжана нарешті відняла руки від обличчя і повернулася до нього. В її очах, блискучих від невиплаканих сліз, застигло німе запитання.

— А потім, уже в лікарні, коли він на короткий час прийшов до тями, ми поговорили, — Максим важко зітхнув, дивлячись кудись повз неї, згадуючи ті останні хвилини. — Нам вдалося поговорити відверто. Без масок. І виявилося, що дід усе знав. Абсолютно все. Він бачив, як ми дивимося один на одного, знав про наші стосунки. І розповів мені про те, що вмовив тебе грати його кохану взамін за кар’єру і гроші.

— Так і сказав? — ледь чутно перепитала. Щоки миттєво почервоніли.

— Так. Він розповів, що дуже захотів тебе, коли вперше побачив. Що ти нагадала йому дівчину, яку кохав у юності. Тому… Вигадав цей план. Але потім збагнув, що все це складніше, ніж уявляв. Він прямо запитав мене: «Ти кохаєш її, Максе?». Я відповів, що так, кохаю більше за життя. І знаєш, що зробив Іван? Він посміхнувся. Сказав, що благословляє нас. Просив тільки про одне: певний час не афішувати наш роман, не давати пресі приводів для пліток, аби не зіпсувати твою репутацію перед прем’єрою. Дід дуже піклувався про тебе, Сніжаночко. Куди більше, ніж про своє здоров’я.

Сльоза таки скотилася по її щоці, залишаючи гарячий слід на шкірі. Максим помітив це, підніс руку і обережно змахнув краплю великим пальцем.

— Він зізнався мені, що вже давно знав про свою хворобу серця, — продовжував хлопець, і його власний голос злегка здригнувся. — Лікарі не давали йому багато часу. Тому він і вирішив решту життя прожити яскраво, на повну силу, в своє задоволення. Цей шлюб, цей фільм — це був його останній великий сплеск, його феєрверк. І він був вдячний тобі за те, що ти розфарбувала його останні місяці.

Сніжана закрила рот рукою, намагаючись стримати тихе схлипування. Картинка минулих тижнів, яка здавалася їй такою заплутаною і брудною через нападки колишнього та шепіт за спиною, раптом почала очищатися, набуваючи зовсім інших, щемливих відтінків.

— А ще дід сказав мені річ, яку я запам’ятаю назавжди, — Максим узяв її за підборіддя, змушуючи подивитися йому прямо в очі. — Він сказав: «Максе, Сніжана ні разу не спала зі мною. Вона невинна перед тобою. Це рідкісно порядна, чиста людина, яких зараз одиниці. І тобі неймовірно пощастило, якщо вона відповість тобі взаємністю».

Він замовк, важко дихаючи. Біль від утрати близької людини і полегшення від того, що цю таємницю нарешті скинуто з плечей, переплелися в його погляді. Сніжана дивилася на нього, і стіна криги, яку вона так ретельно вибудовувала навколо свого серця протягом останніх тижнів, тріснула й розсипалася на дрібні друзки.

Максим присунувся ближче, і вона відчула, як від нього віє домашнім, затишним теплом — повна протилежність тому брудному вихору, який щойно залишив по собі Дмитро. Він знову взяв її руки у свої, але цього разу тримав інакше: обережно, трепетно, наче кришталеві крила рідкісного метелика, які можна пошкодити одним незграбним рухом.

— Сніжано… — його голос опустився до шепоту, але в цій тиші він прозвучав як удар грому. — Я більше не можу без тебе. Кохаю тебе. Якби ти знала, як сильно… Я не уявляю свого життя далі, якщо в ньому не буде твоїх очей, твого сміху, тебе самої.

Він зазирнув у саму глибину її зіниць, шукаючи там відповідь на головне запитання свого життя.

— Скажи мені чесно, тільки благаю, без напівнатяків: ти хочеш бути зі мною? Ти кохаєш мене?

Сніжана схвильовано подивилася на нього, і в її погляді закрутилася ціла буря емоцій. Серце калатало у грудях, наче налякана пташка в клітці, готова вирватися на волю, але розум затято тиснув на гальма. Вона так довго вчилася захищатися від цього світу, від чоловіків, від болю та зради, що тепер сама думка про те, щоб повністю відкритися комусь, викликала у неї легке запаморочення.