Розділ 41

Максим зробив стрімкий рух уперед, щоб перехопити її за лікоть, стримати, вимовити ті важливі слова, що вже пекли йому язик. Але Сніжана була надто схвильована, щоб слухати. Емоції всередині детонували одна за одною, і дівчина практично втекла від нього, вискочивши з вітальні. Панічно боялася, що залишившись хоч на хвилину наодинці з Максимом у цьому застиглому домі, просто не витримає і наробить дурниць, про які шкодуватиме все життя.

До бабусиної квартири вона долетіла як у тумані. Водій Івана підвіз її. Чекав на Сніжану, як і раніше, за життя господаря. Навіть не відповівши на стурбовані питання старенької, Сніжана зачинилася у своїй кімнаті, впала на диван і тремтячими пальцями нарешті розірвала щільний білий конверт. Усередині був складений удвоє аркуш, папір якого ще трохи пахнув знайомим дорогим парфумом Івана.

«Ну привіт, моя чарівна зірко!

Якщо ти читаєш ці рядки, значить, мій старий залізобетонний мотор таки заглох. На похорон зібрався весь сімейний тераріум, влаштувавши змагання — у кого траурний костюм дорожчий і пика скорботніша. А далі найцікавіше — розподіл спадщини. Уявляю, як Клавдія та Артур зараз бризкають отрутою! Сніжко, не зважай на цих стерв’ятників. Вони готові вдавитися за долар, але за життя боялися навіть мого погляду.

Ти, мабуть, сидиш зараз, плачеш і думаєш, що це ти звела мене в могилу. Сподіваюся, не помиляюся і моя наречена не стрибає від радості, позбувшись мене. Так от — анітрішки! Твоєї провини тут немає жодного грама. Насправді я вже кілька місяців знав про свій діагноз. Лікарі з приватної клініки відверто сказали, що мені лишилося зовсім трохи, і про це знали тільки ми з моїм кардіологом. Звісно, була надія, що медики трохи перебільшують і не все так погано. В будь-якому разі я міг би трохи продовжити своє існування, якби строго дотримувався рекомендацій у всьому себе обмежувати і постійно лікувався. Але… Ставати кволим овочем, провести решту життя у лікарнях і чекати смерті під крапельницями? Ну ні, це не для Силачука. Я вирішив використати цей короткий час на повну — яскраво і по-своєму.

Тому й дозволив собі цю грандіозну витівку — стосунки з молодою, красивою артисткою. Мені хотілося наостанок знову відчути життя на смак, здійснити свої давні мрії. Коли ми тільки познайомилися, я не знав напевне, якою ти виявишся. Думав, звичайна хижачка, яка поведеться на мої мільйони і ми просто розважимося. Але, дівчинко моя, я неймовірно швидко переконався, що ти чудова. Щира, порядна, просто дивовижна. Ти подарувала мені справжнє, чисте тепло, якого я не бачив роками. Не знаю, чи наважився б на таку авантуру, якби знав тебе краще. Коли збагнув як важко тобі дається та гра, стало шкода. Вже думав, що робити далі. Але… Потім побачив, що вирішення насувається само.

Так, люба, маю на увазі твоє захоплення Максимом. Я не сліпий, Сніжко. Давно помітив ті іскри, що летіли між тобою і моїм внуком. Бачив, як ви дивилися одне на одного, коли думали, що ніхто не помічає. Вибач, але я таки не стримався, дозволив собі трохи за вами підглядати у різних місцях. Бачив вас у Празі. Знаю, що тоді мій онук навмисне влаштував мені неприємності аби побути з тобою. А ще… І в тій кімнатці, що біля мого кабінету на конюшнях теж є прихована камера. Віднедавна. Я бачив, що там було вчора ввечері. І знаєш що? Я не розсердився. Навпаки, зрадів. По-перше тому, що ти з усіх сил трималася, а по-друге — Максим — хороший хлопець, хоч і впертий, як і я.

Люба, не знаю, може це й не дуже шляхетно, але я не втримався, вирішив дозволити собі трохи більше. Сьогодні влаштую тобі особливе побачення. Не просто тому, що жадаю тебе відколи вперше побачив. Я хочу переконатися наскільки далеко ти зможеш зайти. Якщо нічого не скажеш про стосунки з моїм внуком, а легко розтанеш у моїх обіймах, знатиму, що Максим не є для тебе тим чоловіком, заради якого готова на жертви. Принаймні поки що. Тоді я ще поспостерігаю за вами і подумаю, що робити. Але, якщо ж все буде інакше, я готовий відпустити тебе, люба. Коли переконаюся, що кохаєш його і він тебе, знайду спосіб помогти вашому щастю.

Дуже сподіваюся, що це побачення у небесах не стане для мене останнім. Якщо проживу ще трохи, можливо, напишу тобі зовсім іншого листа, а цього знищу. Та… Якщо раптом та з косою вирішить, що дід Силачук вже награвся, що ж…

Не сумуй за мною надто сильно і не бійся приймати спадщину. Я переписав усе на тебе не просто так. Для Максима це випробування — я хочу, щоб він сам добивався вершин, керуючи компанією, бо вірю, що цей хлопець здатний на багато великих справ і без моєї подачки. А для тебе... це теж своєрідний іспит. Мені було цікаво, чи не зіпсують тебе ці шалені статки, чи обереш ти в результаті гроші, чи щось зовсім інше. Шкода, що я цього вже не побачу. Не побачу своїх правнуків і ще багато чого чудового, що буде у вашому житті. Та я не переймаюся надто. На моєму шляху таки було чимало хорошого. Гріх нарікати.

Я свято вірю в твою доброту, найтепліша Сніжинко. Знаю, що ти ніколи не залишиш мого внука в біді, якби раптом виникла така потреба. Але зараз він і так забезпечений — має свій дім, чудову голову на плечах і добре заробляє.

Будь щаслива, красунечко. З моїм внуком, чи з іншим гідним чоловіком, якщо твоє серце обере когось іншого. Головне — живи на повні груди, залишайся такою ж хорошою і грай у кіно. Твій талант не можна закопувати, він має приносити радість тобі й іншим. Не бійся ні пліток, ні осуду, ні почуттів. Ти дуже сильна і обдарована, тому досягнеш всього про що мрієш.