Розділ 32

Політ назад у Конго здався Сніжані переходом між паралельними світами: з вишуканої, прохолодної Праги вона знову пірнула у вологі, в’язкі обійми джунглів, де замість аромату свіжої випічки та кави панував запах перегною, диких квітів та репеленту.

Зйомки відновилися з такою шаленою інтенсивністю, ніби Генріх Мільський намагався особисто наздогнати втрачений час, ганяючи акторів по ліанах до сьомого поту. Олег Висовський, натхненний перервою, вирішив, що тепер точно настав його час. Він майже не вимикав свій фірмовий режим «альфа-Тарзана».

— Сніжко, ти з цієї Праги прилетіла якась… загадкова. Що там було з паном Силачуком? — Олег привалився до дерева поруч із нею, граючи м’язами, які гримери щойно змастили олією для більшого блиску. — Давай я допоможу тобі розслабитися. У мене в трейлері є справжній бельгійський шоколад і сценарій, який ми могли б прорепетирувати.

Сніжана зміряла його поглядом, у якому не було нічого, крім втоми.

— Олеже, краще сам з’їж шоколад, тобі треба підтримувати рівень глюкози для стрибків по деревах. А репетицій мені і тут вистачає, — відказала, грайливо усміхнувшись.

Насправді ж усередині неї розгорталася справжня битва. Кожна сцена з Олегом, де вона мала зображати пристрасть, давалася нелегко. Так давно вона не була в руках справді коханого чоловіка. Кожна клітинка тіла Сніжани прагнула більшого, ніж це було можливо перед камерами. Хотілося розчинитися до кінця в гарячих обіймах. Але чиїх? Її охоплював якийсь дивний, паралізуючий відчай від самої думки про те, щоб віддатися своєму шістдесятисемирічному нареченому. Тарзан, попри всю його легку доступність, теж не був варіантом. Категорично. Надто дорого це б коштувало. Трясця! Не думала вона, що буде аж так важко!

Коли дівчина дивилася в блакитні очі свого екранного коханого, перед нею вперто виринав гострий, вивчальний погляд Максима. Згадувала, як він їв те нещасне шоколадне морозиво і як у цей момент світ навколо них перестав існувати.

«Прокляття! Зберися, Сніжано! Ти — акторка, а не закохана школярка. Твоє завдання — вийти заміж за імперію, а не втрачати голову від її онука-бунтаря», — щовечора картала вона себе, дивлячись у дзеркало, де відображалася втомлена Джейн із розкуйовдженим волоссям.

Іван Силачук телефонував щодня. Його голос був незмінно спокійним, сповненим владної ніжності. Він розповідав про успішне вирішення «технічних негараздів» у Празі та про те, як очікує на її повернення. Сніжана майстерно мурликала у відповідь, називала його «своїм захисником» і грала роль ідеальної нареченої так бездоганно, що сама собі починала вірити. Іван не промовив жодного слова, яке б натякало на те, що він підозрює Максима в саботажі. Він надто досвідчений гравець, щоб викладати карти на стіл завчасно.

Але серце, це невгамовне, спрагле справжнього вогню серце, зрадницьки нило. Почувалася наче натягнута струна, яка от-от лусне. Страшенно бракувало тієї легкості, того сміху над дурницями, який вона відчула в празькій кав’ярні. У джунглях було багато сонця, але їй було холодно без того відчуття «справжності», яке Максим так несподівано в ній розбудив.

Одного вечора, після особливо виснажливих зйомок, вона знайшла у себе на телефоні повідомлення з невідомого номера: «Бабусю, як там мавпи? Не забувай, що пустелі Намібії чекають на тих, хто не боїться піску в туфлях».

Сніжана притиснула телефон до грудей, відчуваючи, як по тілу розливається тепла хвиля. Вона знала, що це шлях у нікуди. Знала, що вірити Силачукам — це все одно що намагатися приручити крокодила в Конго. Але вперше в житті не хотіла бути розумною. Прагнула жити. По-справжньому.

Півтора місяця в Конго пролетіли як один затяжний, вологий і неймовірно виснажливий сон. Коли востаннє клацнула хлопавка, Сніжана відчула не тріумф, а таке полегшення, ніби з її плечей зняли не лише рюкзак Джейн, а й увесь вантаж очікувань родини Силачуків.

 Іван зустрів свою музу в аеропорту з величезним букетом квітів і щасливою усмішкою. Дівчина з усією майстерністю, на яку здатна, відіграла кохання. А ще натиснула на жалість, показуючи, яка вона виснажена. Так випросила в нареченого кілька днів із бабусею. Чоловік погодився.

Відпроситися в пана Мільського було важче — Генріх вважав, що актори мають «горіти» роботою цілодобово, але Сніжана вміла бути переконливою. Один вираз обличчя «я на межі нервового зриву» — і режисер капітулював, виділивши їй тиждень на реабілітацію.

Повернення додому до бабусі Валі стало для дівчини справжнім ковтком кисню. Бабуся, на щастя, не розпитувала про контракти чи весільні сукні, а просто годувала онуку домашнім сиром і пильно стежила, щоб та виспалася. Та Сніжана не могла тільки відпочивати. Повезла бабусю по лікарях. Це було потрібно, адже здоров’я старенької не дуже тішило.

Через кілька днів Сніжана вже сиділа в парку, спостерігаючи, як осінній вітер легенько колише золоті шати на деревах.

— Ну що, африканська королево, кажуть, ти там ледь не заміж за Тарзана вийшла? — Оксана з’явилася з двома стаканчиками кави, сяючи від цікавості.

— Ой, Ксю, не кажи дурниць, — Сніжана відмахнулася, натягнувши на обличчя свою найкращу безтурботну усмішку. — Вся романтика — то тільки шоу. Це Джейн закохана в Тарзана, а я… А в реальності ми просто колеги.

— Ага, бачила я ваші фото зі зйомок. Там іскрило так, що дим ішов!

— То все кіно, дорогенька. В сценарії чимало романтичних сцен, хочу я цього чи ні, — Сніжана хихикнула, майстерно переводячи тему. — Давай краще про справжнє. Мені так набрид цей шум, що хочеться чогось чистого. Поїхали покатаємось на конях? Найт, мабуть, уже зачекався, а я страшенно за ним скучила.