Розділ 29

Максим залишився стояти на терасі, вчепившись пальцями в холодний камінь перил так міцно, що побіліли кісточки. Його груди важко здіймалися. «Мажор... розпещений, самолюбний... спадок!» — слова Сніжани відлунювали в голові брудним дзвоном. Він хотів як краще, хотів бути щирим, а натомість виставив себе придурком, який не вміє тримати удар.

— Трясця! — процідив крізь зуби.

Образа змішувалася з шаленою злістю — на себе, на діда, на всю цю ситуацію. Максим дістав телефон. Пальці не слухалися, але він швидко знайшов потрібний номер. Потрібно було за щось зачепитися, знайти бодай якийсь доказ того, що його тягне до справжньої людини, а не до холодної картинки.

— Алло, Марку? Говори, — коротко кинув, коли на тому кінці підняли слухавку.

Марк став його «очима і вухами» на знімальному майданчику. Офіційно він працював там водієм і різноробочим, а насправді — щовечора надсилав Максимові короткі звіти.

— Що сказати... Дівчина ваша — кремінь. Висовський, той «Тарзан» недороблений, біля неї і так і сяк в’ється. На терасу заманював, у номер кликав, солодким сиропом обливав. Вона його так відбрила, що той два дні ходив, наче лимон з’їв. І не він один пробував. А вона — ніяк. Тільки сценарій і робота. Хоч тут таке твориться… Я чув раніше, що творчі люди… Гм… схильні до пригод, але щоб так... не думав. Тут уже мало не половина знімальної групи переспали одне з одним. Але вона зовсім інша. Мотивів не знаю, але тримається твердо. Я вже навіть покоївок підкупив, думав, може, щось пройшло повз мої очі, та нічого. Усі в один голос — нічого підозрілого не бачили.

Максим відчув, як десь глибоко в грудях розливається дивне, майже хворобливе полегшення. Вона нікого не підпустила. Вона не грала в ці ігри з іншими. Отже, та іскра, той розпач у її очах на терасі — це було тільки для нього. І це «тільки для нього» зворушило його більше, ніж він був готовий визнати.

Але радість миттєво змінилася крижаним жахом. Він подивився на годинник, а потім на двері, за якими зникла Сніжана. Вона пішла до нареченого. Зараз вони поїдуть у готель. Одне ліжко. Одне життя на двох, яке дід купив за гонорари та обіцянки слави.

Уява Максима малювала кадри, від яких кров закипала: дід торкається її волосся своєю зморщеною рукою, обіймає за талію, веде за собою... Ця думка була нестерпною, вона принижувала саму його чоловічу сутність.

— Ні, — прошепотів, і в його очах з’явився той самий холодний блиск, який зазвичай віщував розгром конкурентів на ринку. — Цього не буде. Не сьогодні.

Коли Максим побачив, як рука Івана власницьким жестом лягла на талію Сніжани, спрямовуючи її до виходу, у його голові наче коротке замикання сталося. Уява малювала надто реалістичні кадри їхнього вечора, і цей «фільм» йому категорично не сподобався.

Він блискавично схопив зі столу наполовину випиту пляшку елітного віскі й рушив за ними, карбуючи крок так, ніби він не на балу, а на марші протесту.

— Гей, зачекайте! Сімейні збори не закінчені! — Максим безпардонно вклинився між ними якраз тоді, коли водій відкрив дверцята лімузина.

— Максиме, ти ледь на ногах стоїш! Сядь у таксі й зникни з моїх очей! — процідив Іван, червоніючи від ніяковості перед водієм. Роззирнувся навсібіч, чи ніхто на них не дивиться.

— Яке таксі, дідуню? Екологія! Треба оптимізувати транспортні потоки! Я ж оселився в тому ж готелі, що й ви, — Максим, ігноруючи опір, ввалився в салон першим, ледь не перекинувши пляшку на шкіряне сидіння.

Сніжана сіла навпроти, намагаючись не розсміятися від виразу обличчя нареченого. Іван втиснувся останнім, і в салоні відразу стало тісно від напруги та запаху віскі.

— Ну що, Сніжко, — Максим демонстративно сьорбнув прямо з горла і витер губи рукавом дорогого піджака. — Розкажи-но мені, як там твій Тарзан в Африці? Просто цікаво, чи не заважали мавпи вашим... поцілункам під деревами? Кажуть, у нього м’язи такі справжні, що навіть москіти об них зуби ламають? Не те що наші міські здохляки, га? Не ревнуєш, дідусю? — хихикнув.

— Максиме, припини негайно! Ще не бачив тебе таким п’яним! Що на тебе найшло?! Не розрахував? — вигукнув дід, кидаючи на Сніжану винуваті погляди.

— Нічого подібного! Я свою міру знаю, тільки… вона в мене не влазить, — зі сміхом відказав Максим. Покалатав напій у пляшці. — Хоча… може, сьогодні й влізе. Вже не так багато лишилося.

Максим нахилився до дівчини так близько, що вона відчула жар його шкіри.

— Мені от цікаво: коли ви там під деревом цілувалися, ти очі заплющувала, бо сценарій вимагав, чи щоб не бачити того бідолаху? Іван каже, що ти — геній щирості. Це правда? Ти завжди така щира чи тільки коли дід поруч?

— Максиме, я тобі зараз язика відріжу! — прошипів Іван, намагаючись відштовхнути онука.

— Не треба, діду, язик мені ще знадобиться... для дегустації! — Максим гикнув, відпив ще з пляшки й втупився у вікно. — О, дивіться, Влтава! Сніжко, а ти знаєш, що в цій річці риба така ж німа, як і ти зараз? Чого мовчиш? Соромишся нареченого чи боїшся, що я розкажу, як ти на… декого задивлялася?

— Тобі треба проспатися. Я не розмовлятиму з п’яним, — сухо відповіла Сніжана, хоча всередині в неї все тріпотіло.

Лімузин м’яко погойдувався на празькій бруківці, але всередині атмосфера була такою, ніби вони їхали на пороховій бочці, а Максим завзято черкав сірниками. Він зручніше вмостився на шкіряному сидінні, закинув ногу на ногу і втупився в Сніжану з таким виглядом, ніби він — прискіпливий професор на іспиті.