Розділ 28

Зйомки в Конго нагадували соковитий, але небезпечний фрукт: екзотично, смачно, але ніколи не знаєш, чи не вкусить тебе за п’яту якась тропічна зараза, поки ти насолоджуєшся краєвидом. Сніжана, занурена в роботу та свої лячні думки про Максима, геть забула, що її життя тепер належить не мистецтву, а Івану.

Дзвінок застав її, коли вона саме змивала грим у своєму будиночку на колесах біля знімального майданчика. Надвечір втома перемагала, і хотілося якнайшвидше поїсти й до ліжка. Просто впасти.

— Пташко моя, ти мені потрібна, — голос магната в слухавці звучав не як прохання, а як наказ, загорнутий у дорогий оксамит. — За два дні у Празі благодійний вечір фонду Шварців. Ми маємо бути там. Сприймай це як коротку робочу відпустку. Мільський уже дав дозвіл, я поговорив із ним.

Сніжана застигла з ватним диском у руці. Ну супер! Знову пафосне збіговисько лицемірів і просто нудних багатіїв, де вона буде дорогим аксесуаром старого бізнесмена. Як же не хочеться! Та найгірше те, що буде після. Адже вони залишаться в готелі з нареченим. Трясця!

«Відпустка в золотій клітці з видом на Карлів міст», — похмуро подумала Сніжана, але вголос лише покірно погодилася. Сперечатися із Силачуком-старшим — усе одно що намагатися зупинити потяг метро парасолькою.

Прага зустріла їх витонченою прохолодою. Благодійний захід у старовинному палаці Шварців був втіленням розкоші: кришталеві люстри, відблиски яких грали на бульбашках шампанського, та тихий шепіт мільйонів. Силачук у бездоганному смокінгу тримав Сніжану під руку, наче найцінніший трофей у своїй колекції.

Коли серед мазків дорогих парфумів та монотонного гулу світських розмов вона раптом упізнала той самий широкоплечий силует, її серце не просто пропустило удар — воно ніби врізалося в стіну на повній швидкості. Сніжана не очікувала побачити Максима тут, у Празі, так далеко від стайні, де він нагадував дикого ковбоя.

У ту мить увесь простір палацу звузився до однієї точки. Сніжана відчула дивну суміш панічного страху та електричного захвату. Її професійна витримка, яку вона так старанно відточувала в Африці, тріснула, як тонкий лід. Відчула, як до щік підливає жар, а кінчики пальців починають дрібно тремтіти.

Це було відчуття спійманого на гарячому злочинця: вона ж нещодавно уявляла його під час зйомок, а тепер він стояв тут — реальний, у бездоганному костюмі, зі своїм фірмовим проникливим поглядом. Сніжана збагнула, що «золота клітка» пана Івана щойно стала ще тіснішою, бо повітря в ній раптом забракло саме через присутність Максима. Після близько трьох тижнів розлуки стало очевидно як білий день, що вона неймовірно скучила не за своїм нареченим, а за його онуком. Катастрофа!

Максим наблизився впевненою ходою, і Сніжана відчула, як її серце зрадницьки пропустило удар. Темно-синій костюм підкреслював його атлетичну статуру, а вуста прикрашала стримана посмішка.

— О, а ось і наш стратег, — задоволено промовив Іван до онука. Потім пояснив нареченій: — Макс готував для Шварців масштабну медіакампанію.

Привітання було сухим і офіційним. Максим потис руку дідові, а потім коротко кивнув Сніжані.

— Доброго вечора, Сніжано. Класна засмага, — промовив рівним, майже холодним тоном.

— Дякую, Максиме. Рада бачити, — відповіла, намагаючись втихомирити тремтіння в голосі.

Увесь вечір перетворився на витончене катування. Вони опинялися поруч під час фуршету, обмінювалися короткими репліками про мистецтво та благодійність, але кожен такий контакт був наче дотик до оголеного дроту під напругою. Сніжана відчувала на собі його погляд, навіть коли стояла спиною — гострий, вивчальний, сповнений того самого вогню, який він так старанно ховав за маскою ділової етики. Максим же тримався так відсторонено, що Силачук-старший, здавалося, був абсолютно спокійний, бачачи таку «холодність» між майбутньою бабусею та онуком.

Але коли офіційна частина закінчилася і гості почали розбрідатися лабіринтами палацу, Сніжана вислизнула на терасу, щоб нарешті вдихнути повітря, не отруєного лицемірством. Вона дивилася на нічну Влтаву, аж поки тінь за спиною не змусила її здригнутися.

— Стримуватися стає дедалі важче, правда? — пролунав хрипкий голос Максима прямо над її вухом.

Він не торкався її, але стояв так близько, що Сніжана відчувала жар його тіла.

— Ти про що, Максиме? Маєш якісь проблеми із самовладанням? — спробувала повернути маску «снігової королеви», але голос зрадницьки здригнувся.

— Облиш, Сніжко. Дід думає, що контролює все: фінанси, медіа, навіть нас із тобою. Він привіз тебе сюди, щоб показати свою владу, але не бачить або вдає, що не бачить того, що бачу я. Ти весь вечір не могла відвести погляду від мене.

Сніжана різко розвернулася до нього. Їхні обличчя опинилися за лічені сантиметри одне від одного.

— Нічого подібного. Ти занадто самовпевнений. Просто ти єдиний, з ким я хоч трохи знайома. Мені нудно, і я чекала, коли закінчиться цей фарс, — неголосно відповіла, але її очі говорили зовсім інше. Голос злегка тремтів.

— Фарс — це твоє майбутнє весілля, — Максим нарешті зробив крок уперед, нависаючи над нею і впираючись руками в перила тераси, фактично замикаючи її в пастку. Запах алкоголю відчувався так сильно, що дорогий парфум не мав шансів це приховати. — Ти ж не можеш заперечувати, що між нами зараз іскрить сильніше, ніж уся ілюмінація Праги. Чому продовжуєш грати в цю гру?