Розділ 24

Минуло близько тижня, і стіни приватної клініки залишилися для Івана Силачука лише неприємним спогадом. Попри застереження лікарів, сталевий магнат не збирався довго засиджуватися в ліжку — справи не чекають, а міжнародні контракти не підписуються самі собою. Щойно тиск стабілізувався, він вилетів до Швейцарії на термінову бізнес-зустріч, залишивши Сніжану у своєму маєтку під наглядом охорони та прислуги. Хоча насправді важко було сказати, хто за ким мав більше наглядати: майбутня господиня маєтку за працівниками чи вони за нею.

Вечір після напружених зйомок видався тихим, але в душі дівчини панував справжній шторм. Усе у вишуканому домі дихало багатством і пихою. Усе здавалося їй настільки чужим і дивним, що вона ніяк не могла уявити, як звикне до такого і стане господинею в цьому маєтку. Погодилася побути там кілька днів лише на час відсутності господаря. З жахом усвідомила: коли він далеко, їй дихається значно легше.

Щоб бодай трохи заспокоїтися, вирішила поїхати на стайні — туди, де немає камер, фальшивих посмішок і звинувачень у полюванні за мільйонами. Тваринам байдуже до статусів.

Повітря в стайні густе і тепле, наповнене ароматом сухого сіна та заспокійливим пирханням тварин. Сніжана йшла до Найта, але раптом завмерла. З сусіднього денника долинало ритмічне шкрябання, постукування. Вона обережно зазирнула всередину і відчула, як перехопило подих.

Там, спиною до неї, працював молодий чоловік. На ньому була проста сіра майка, яка від поту стала майже прозорою, і робочі штани, що спокусливо облягали його підтягнуту фігуру. Він вправно чистив стійло: викидав стару солому, підсипаючи свіжу. Сніжана не могла відірвати погляду від його широких плечей та рельєфних м’язів, що перекочувалися під вологою шкірою при кожному русі. Від нього віяло такою шаленою енергією та чоловічим шармом, що дівчина на мить забула, як дихати. Він нагадував їй крутого ковбоя, який щойно приборкав дикого мустанга і тепер дбає про нього.

Упізнала ці плечі. Максим. От тобі й розслабилася в спокійному місці…

Дівчина намагалася опанувати себе і непомітно відступити, щоб не видати своєї присутності, але під ногою зрадницьки дзенькнуло металеве відро, яке вона випадково зачепила. Максим обернувся блискавично. Його груди важко здіймалися, погляд був гострий і темний.

— Куди це ми так поспішаємо, майбутня пані Силачук? — у його голосі звучала звична хрипота, але цього разу змішана з відвертою забавою. Він підійшов і сперся рукою об одвірок, нависаючи над нею. — Невже Найт уже не такий цікавий, як... робочий процес у сусідньому стійлі?

Сніжана підняла підборіддя, намагаючись повернути собі контроль над ситуацією, хоча серце вибивало шалений ритм.

— Я просто... приїхала відпочити. Не знала, що в нашому «золотому» сімействі з’явився новий конюх. Спадкоємець імперії вирішив змінити офіс на вила?

— Ну, в кожного свої способи знімати напругу. Мені часом більше подобається вигрібати гній, ніж спілкуватися з деякими «розумними» людьми, — Максим лукаво усміхнувся, і ця посмішка здалася Сніжані небезпечно привабливою. Його погляд повільно ковзнув по її обличчю, зупиняючись на губах. — До того ж Порто вимагає особистого догляду. Він, як і я, не терпить дилетантів. А ти, я бачу, теж... оцінила якість роботи?

Дівчина відчувала, як гаряча хвиля знову підкочується до шиї. Його прямий натяк на те, що вона замилувалася ним, дратував і п'янив водночас.

— Я оцінила лише те, як сильно ти заважаєш мені пройти, — спробувала відштовхнути його руку, але м'язи під пальцями здалися залізними. Закортіло торкатися їх ще і ще. Міцніше. — І те, що тобі не завадило б прийняти душ. Від тебе тхне, як від справжнього ковбоя... у поганому сенсі цього слова.

— Хм, ковбоя, кажеш? — Максим усміхнувся і зробив ще крок ближче так, що Сніжана відчула жар його тіла. Він нахилився до її вуха, обдаючи його гарячим диханням. — А я думав, тобі подобаються... дикі чоловіки. Судячи з твого Тарзана. Чи ти віддаєш перевагу дикості лише за контрактом, а в житті любиш... стерильність?

Сніжана поглянула йому прямо в очі, і в її погляді спалахнула та сама небезпечна іскра, яку вона так ретельно намагалася приховати від усього світу.

— Деякі чоловіки, Максиме, — прошепотіла, майже торкаючись своїми губами його щоки, — дикі лише на словах. А коли справа доходить до... справжньої роботи, вони виявляються просто... спітнілими хлопчиками з лопатою.

Сніжана різко пірнула під його рукою і, не озираючись, швидко подалася геть коридором, залишаючи Максима стояти біля денника Порто. Не бачила, що хлопець дивиться їй услід і на його обличчі з’являється посмішка, у якій більше немає цинізму. Тільки азарт. І щось схоже на захоплення.

Сніжана швидко осідлала Найта і вилетіла в поле, намагаючись швидкістю вбити це божевільне тяжіння.

Максим, важко дихаючи, вийшов зі стайні. Тіло гуло від нерозрядженої напруги. Він не поїхав за нею. Натомість піднявся на стару пожежну вежу поблизу, звідки відкривався вид на все пасовище. Сів на край дерев'яного настилу, звісивши ноги, і почав із насолодою спостерігати, як Сніжана на Найті розрізає вечірній туман. Вона мала вигляд богині полювання — граційна, нестримна, вільна. А разом із тим дівчина виявляла неймовірну ніжність і тепло, коли горнулася до коня, погладжувала його. Максим відчув, як у грудях щось болісно стискається. Як же хочеться, щоб ця дівчина горнулася так до нього, а не до коня. Щоб так лежала на його голому тілі й ніжно погладжувала, бавилася його волоссям. Щоб шепотіла якісь ніжності на вушко, цілувала…