Розділ 22

Того дня Софія Силачук була у своєму звичному настрої — налаштована на позитив, але з ноткою скептицизму. Максим із задоволенням їв і хвалив мамину коронну страву — печену картоплю з куркою і сирним соусом. Недовго розмовляли про роботу, спільних знайомих і плани щодо зміни дизайну в саду. Зрештою жінка не витримала.

— Це мені здається, чи ти чогось не договорюєш? Щось гризе тебе не по-дитячому, — запитала, відсуваючи порожню тарілку далі від себе. Усім виглядом показала, що слухає.

Уважний погляд матері й це проникливе запитання наче розбудили хлопця зі сну. Максим не витримав. Повагався хвильку, а тоді наче дамбу прорвало: вивалив усе — про виплакані очі Сніжани в парку, її матір і про нічний візит до дідуся.

Софія попивала чай, мовчки слухала, лише зрідка піднімаючи ідеально вищипану брову. Коли син нарешті замовк, вона поставила чашку на блюдце з ледь чутним дзвоном.

— Любий, ти поводишся так, ніби щойно дізнався, що Дід Мороз не справжній, — голос Софії звучав протверезливо холодно.

— Що? Ти знала? — здивовано запитав. — І тебе це не хвилює?

— Максиме… — вона глибоко зітхнула. — Любий, я не перший рік у цій родині. До дечого вже звикла. Те, що твій дідусь розважається з обслуговувальним персоналом, поки будує «храм кохання» для преси — це класика жанру. Він завжди вмів розділяти бізнес, репутацію та фізіологію. Для нього Сніжана — це інвестиція в імідж, молода кров для його медійної імперії. А масажистка... ну, це просто технічне обслуговування. Та жінка, як би тобі пояснити… Це як стара потерта одежина чи взуття, які ніби й не шкода викинути. Але… не викидаєш, бо зручно, звично, просто руки знову і знову самі тягнуться до тієї речі. Розумієш, про що я?

Хлопець хмикнув і кивнув. Жінка зробила паузу, розглядаючи свій манікюр.

— Мене дивує лише одне — твоя розповідь про доброту Сніжани до бабусі та її стосунки з матір’ю. Я сподівалася на більш примітивну хижачку, з такою було б легше боротися. Але якщо дівчинка справді має серце, це лише робить її гру складнішою. Що ж… Може, все й не зовсім так просто, як здавалося. До речі, якщо вірити моїм джерелам, наречена твого дідуся ще жодного разу не залишалася у нього на ніч. Хоча точно відомо, що він намовляв її переїхати до нього жити.

— Та невже? Що б це означало? Водить діда за носа? Набиває собі ціну? Чи твої джерела просто не все знають? — скептично хмикнув Максим.

— Не впевнена. Швидше за все останнє. Сумніваюся, що вона б ризикувала всім, тримаючи нареченого на відстані. Або ж їхні стосунки від самого початку фіктивні.

— Я вже нічого не розумію в цих іграх! Впевнений тільки в одному — мене бісить усе це шоу! Дуже! — сердито фиркнув і встав з-за столу.

Максим почав походжати по вітальні. Софія підійшла ближче до сина і погладила його по плечу.

— Максе, послухай маму. Дай дідові спокій. Нехай він грається у свої весілля, купує коней і спить із ким забажає. Зрештою, заповіт на левову частку маєтку та акцій уже давно написаний на твоє ім’я. Це залізобетонний факт, який ніяка актриса не змінить за кілька місяців. Тобі не варто аж надто перейматися. Нехай вони дограють цю комедію до фіналу, а ти просто спостерігай із першого ряду.

— Чому ти така впевнена? Заповіт ще можна змінити. Хоч завтра. І… не на мою користь, — він скривився, прикушуючи губу.

— Звісно. Я пам’ятаю про це. Не думай, що ні. Але не хвилюйся занадто. Я подбаю, щоб цього не сталося.

— Ну… Не знаю. Не думаю, що все так просто. Він ніколи не слухав тебе. Та й мене не дуже. Як захоче, так і зробить, — важко зітхнув Максим.

— Любий, без паніки. Повір, ця дівчина не затримається в родині надовго. Ніякого весілля не буде. Я знаю, що робити. А ти краще пильнуй, щоб не зіпсувати стосунки з дідусем. Це була б найгірша помилка. Він впертий і гордий. Якщо розсердиться на тебе, може на зло позбавити спадку.

Максим дивився на матір, і її спокій на мить передався йому. Але всередині все одно щось шкребло. Він уже не знав, що дужче дратує: цинізм дідуся чи корисливість його пасії. А швидше все разом. Ціле шоу, у якому ні грама щирості.

— То ти кажеш, мені просто стояти осторонь? — глухо запитав.

— Я кажу — не спалюй себе заради чужих ілюзій, — Софія всміхнулася своєю найм’якшою, але найвладнішою посмішкою. — Краще займися маркетингом фільму. Це принесе тобі більше дивідендів, ніж спроби врятувати світ від брехні, яка всіх влаштовує.

— Не знаю, як усіх, а мене — ні, — сердито відвернувся Максим.