Розділ 19

Максим вирішив почати своє «польове дослідження» з місця, де маски злітають разом із першим потом — зі спортзалу. Він знав, що Сніжана раніше тут працювала, і припустив, що стара звичка підтримувати форму нікуди не зникла. Дізнався, в які дні проходять заняття з зумби, і рушив уперед.

Він саме закінчував розминку, коли з великої зали на другому поверсі вдарила така запальна латина, що навіть штанги в кутку, здавалося, почали підтанцьовувати. Максим, накинувши на шию рушник, наче випадково пройшов повз скляні двері.

І застиг.

Це була зумба. Але в центрі групи була не просто дівчина — справжній енергетичний вихор. Сніжана в коротеньких шортиках, що ледь прикривали її підтягнуті стегна, і в облягаючій маєчці, яка спокусливо натягнулася на пишних грудях, рухалася так вправно, наче в її жилах текла не кров, а чистий адреналін. Кожен оберт стегон, кожен змах рук був наповнений такою первісною грацією, що Максим мимоволі затамував подих.

«Щоб мене! — подумав, відчуваючи, як серце починає вибивати ритм сальси. — Вона танцює краще, ніж дихає. Це вже не Джейн із джунглів, це якась тропічна буря в шортах».

Він стояв як заворожений ще хвилин десять. Годі було відірвати погляд. Вже пошкодував, що припхався сюди... Тепер, мабуть, ночами снитимуться ці стрункі ніжки дідової нареченої. Коли музика стихла і група, важко дихаючи та сміючись, почала збирати речі, Максим шмигнув за кут, сховавшись за масивним автоматом із протеїновими коктейлями. Перетворився на слух і зір.

Сніжана витирала обличчя рушником, коли до неї підійшов один із хлопців — високий, самовпевнений красень із крутими м’язами та білозубою посмішкою, які зазвичай діють на дівчат як магніт. Він щось весело шепотів їй на вухо, активно жестикулюючи й намагаючись приобняти за талію. Максим напружився, наче хижак перед стрибком.

Але Сніжана спрацювала чисто. Вона м’яко, проте дуже виразно відсторонилася, виставивши вперед руку з пляшкою води, наче символічний бар’єр. Її обличчя залишалося привітним, але в погляді з’явилася та сама «крижана стіна», яку Максим уже встиг вивчити. Вона щось коротко відповіла, хитнула головою і, підхопивши сумку, попрямувала до роздягальні, залишивши кавалера ні з чим.

За кілька хвилин Максим почув кроки. Той самий «качок» разом із другом виходили до холу.

— Та трясця її матері! — почувся роздратований голос невдахи-ловеласа. — Вечір зіпсований. Я думав, після такого танцю вона хоч на каву погодиться, а вона — кремінь.

— Та забудь, — відмахнувся його товариш. — Вона тепер «пташка високого польоту». Ти бачив новини? Вона ж наречена самого Силачука.

— От і я про те ж! — вигукнув хлопець, сердито поправляючи спортивну сумку на плечі. — От що вона в тому старому пні знайшла? Невже реально любить того багатія чи просто боїться втратити такий жирний шматок пирога? Капець, така дівчина — і під старого магната лягла. Чи, може, там умови контракту такі, що крок вліво — і ти знову на зумбі за копійки?

— Повір мені, немає нічого сексуальнішого за крутий палац і золоту кредитку, — з сарказмом проказав друг.

— Ага… Мабуть, у цьому і все пояснення, — зітхнув той, кого відшила Сніжана.

Максим стояв нерухомо, поки їхні голоси не затихли в ліфті. Його кулаки стиснулися самі собою. З одного боку, він відчув дике, майже тваринне задоволення від того, що Сніжана відшила того хлопця. А з іншого — слова про «жирний шматок пирога» знову різонули по вухах.

«Вона не повелася, — міркував, виходячи з укриття. — Навіть коли Іван не бачить. Навіть коли навколо молоді й гарячі. Чому? Дійсно тримається за статус чи... чи в ній справді є щось, чого я не можу розкусити?»

Він відчув, що це «дослідження» затягує його дедалі глибше. Тепер йому хотілося не просто викрити її, а зрозуміти, що ж ховається за цими ідеальними рухами зумби та холодною відмовою.

Максим вичекав кілька хвилин, даючи Сніжані час переодягнутися, і «випадково» опинився біля виходу саме тоді, коли вона виходила — свіжа, з вологим після душу волоссям, але з тією ж втомленою тінню під очима, яку не міг приховати жоден тональний крем.

— О, які люди! Радий, що ти й далі ходиш сюди, — Максим усміхнувся, але цього разу в його голосі не було звичної отрути. Він підійшов ближче, тримаючи руки в кишенях спортивних штанів і виглядаючи максимально розслаблено.

Сніжана здригнулася від несподіванки й міцніше стиснула ручку сумки.

— Так, це найкращий зал у місті. Ну, принаймні один із найкращих. А ти що? Прийшов черговий раз сказати мені, яке я корисливе стерво? Можеш не старатися, це нічого не дасть. Не марнуй часу.

— Та облиш, — він примирливо підняв долоні. — Я просто теж підтримую форму. Слухай, я подумав... Ми почали наше знайомство не з тієї ноти. Всі ці колючки, сарказм... Може, спробуємо спочатку? Як-не-як, скоро станемо «однією великою щасливою родиною», чи не так?

Сніжана підозріло примружилася. Така раптова зміна тону насторожувала більше, ніж відкрита ворожість.

— І що ти пропонуєш? Сімейну вечерю з обговоренням шлюбної угоди? Це необов’язково. Якщо тебе цікавлять цифри — спитай в Івана. Я не маю права розголошувати, — холодно відрізала.

— Боже збав! — Максим розсміявся, і цей сміх прозвучав несподівано щиро. — Я пропоную втечу. Вечір зараз розкішний, сонце вже не смажить. Поїхали за місто, на стайню. Відвідаєш свого Найта, він там, мабуть, уже сумує за своєю норовливою господаркою. Просто покатаємося, подихаємо повітрям. Хіба тобі не хочеться морально відпочити від тих софітів, гриму та нескінченних інтерв’ю? Повір, коні — найкращі психологи. Вони не ставлять зайвих питань.