Розділ 15

У затишному кабінеті власника ресторану і директора телевізійної компанії дівчина стояла біля вікна і з третього поверху милувалася вечірнім містом. Мимоволі потерла передпліччя руками — чомусь стало прохолодно. Не стільки від осені, як від того, що знову залишилася тет-а-тет зі своїм нареченим. Ще й у такий романтичний вечір… Хвилювання охоплювало все сильніше.

— Люба, ти чудово впоралася сьогодні на вечірці. Справді. Думаю, тепер усі мені заздрять, — задоволено похвалив Силачук.

Сніжана обернулася до нього і мило всміхнулась:

— Дякую. Рада, що ти так вважаєш. Якщо чесно, неймовірно хвилювалася. Усі ці люди, преса… Ох, я як витиснений лимон.

— Все гаразд, красунечко. Далі буде легше. Усі потроху звикнуть. Наступний похід у люди буде спокійніший. Я вже казав тобі про своє захоплення оперою? — з ентузіазмом запитав солідний чоловік. — Сподіваюся, тобі теж подобається. Маю квитки на наступну суботу на чудовий концерт.

Він налив собі чергову за цей вечір порцію дорогого віскі і підійшов до красуні.

— Втомилася? Ця вечірка, танці. Вже пізно... — здавалося, співчутливо запитав. — Хочеш? Розслабляє, — простягнув їй склянку з міцним напоєм.

— А ні, дякую. Не сьогодні. Ти щось казав про оперу, так? — спробувала  зобразити живий інтерес до розмови.

Схоже, це їй вдалося, бо солідний чоловік радо продовжив тему ще на кілька хвилин, а потім лукаво зауважив:

— Хоча цього разу, підозрюю, я буду слухати не надто уважно, — задоволено всміхнувся і відпив ковток віскі. — Коли ти поряд... Важко думати про високе і вічне, дивитися деінде.

Він поставив склянку на стіл і обійняв Сніжану за струнку талію. Дівчина засміялася, поклала долоні на передпліччя чоловіка.

— Дякую. Ти вмієш робити компліменти.

Хотіла додати, що помітні роки досвіду, але вчасно схаменулася і не озвучила цього. «Роки... Халепа! Було б йому хоч на тридцять менше! А так...»

— З тобою це легко. Моя солодка... — задоволено відказав, тісніше пригортаючи молоде тіло до себе.

Велика долоня ковзнула на сідниці Сніжани в тонкій сукні. Різкий запах парфумів, змішаний із віскі, викликав у дівчини відразу. Руки, що намагалися господарювати на її тілі, здавалися бридкими слимаками, які повзають по ній.

— Ох... — видихнула, намагаючись стримати емоції. — Іване, ти впевнений, що хочеш піти туди зі мною? Якщо чесно, я не надто розуміюся на опері. Рідко мала нагоду бувати в таких місцях. Не хочу поставити тебе в незручну ситуацію, коли зроблю там щось не те.

«Наприклад, почну хропіти від нудьги», — подумки додала.

Ця спроба відволікти директора від чуттєвих дотиків розмовою не вдалася. Чоловік відповів, дихаючи їй у шию:

— Так, Сніжаночко. Я хочу, щоб ти бувала зі мною скрізь на людях. Не хвилюйся, все буде добре.

Він і не думав відпускати дівчину з обіймів. Продовжив гладити її стегна, талію, ніжно цілувати шию. «Ага... Добре... Може, йому», — промайнуло в голові Сніжани.

— О-о-х... Яка ж ти зваблива... І так чудово танцюєш. Красунечко, чому б нам не поїхати сьогодні до мене додому? Пора тобі побачити свій майбутній дім... — важко дихаючи, проказав.

Він коротко поцілував її в губи, погладжуючи розпашілі щоки дівчини. Вона з усіх сил старалася не видати свого бажання втекти від цих ніжностей. Посміхалася, хоча серце калатало все швидше. «От трясця! Що робити? Чи довго ще вдасться викручуватися? Уникати того, на що цей дід натякає мало не з першої зустрічі», — панікувала всередині.

Грайливо хихикнула, стримала жадібні руки, які тяглися до її грудей, переплела пальці й відповіла:

— Я ж уже бачила твій дім. Вірніше, палац, — вирішила трохи потішити самолюбство чоловіка.

— Так, але ти не бачила спальні... — лукаво протягнув і знову почав осипати молоду шкіру поцілунками: декольте, шию, щоки. Зминав дівчину в обіймах, щось шепочучи про свої бажання і про те, як їй сподобається в його спальні. — Знаю, люба, ти можеш хвилюватися, що такий, як я, вже не надто щось може, але... Повір, я дам фору ще багатьом молодим кавалерам. Це в нас родинне. Мій батько в шістдесят років ще зачав дитину. Тож...

— Ого, як цікаво... — хихикнула. — Та ви богатирі. Недарма таке прізвище.

Вона знову вміло зіграла задоволення, тим часом подумавши: «Капут, „пощастило“!» Згадала, як років з чотири тому, коли до неї чіплявся один старий багатій, мати заспокоювала: мовляв, не бійся — старий і так уже нічого не зможе в ліжку, переживеш якось поцілунки з його вставними зубами. Ага... Якщо пан Силачук каже правду, терміново потрібен план «Б»!

«Тільки що вигадати цього разу? Думай, Сніжано!»

Чоловік явно захопився. Тремтячими пальцями почав незграбно стягувати вільний рукавчик стрейчевої сукні, губи «обпікали» то тут, то там. Обійми ставали все сильнішими. А плану «Б», як на зло, не було. Почала думати, що зіграти якусь непритомність чи подібне — не така вже й погана ідея.

Та несподівано у двері хтось голосно постукав, а тоді одразу відчинив їх. На порозі з’явився високий молодик, схожий на Кріса Пайна, в елегантному костюмі.

— Пане Силачук, вас усі шукають, — бадьоро проказав.