Розділ 14

Максим зробив кілька рішучих кроків у бік Сніжани, на ходу поправляючи манжети й начеплюючи на обличчя свою фірмову маску «чарівного холостяка», як раптом чиясь тонка, але міцно стиснута рука перехопила його за лікоть.

— Навіть не думай, Максе, — пролунав тихий, наче шелест шовку, але крижаний голос.

Він різко зупинився й зіткнувся з поглядом матері. Софія Силачук у свої сорок вісім виглядала так, ніби час боявся до неї торкатися. Витончена, в елегантній сукні кольору графіту, тримала спину так рівно, наче всередині неї був сталевий стрижень. Вона щойно відійшла від групи гостей, але за її примруженими очима Максим зрозумів: мати чула достатньо з їхньої розмови з Павлом.

— Мамо, не зараз, — процідив, намагаючись вивільнити руку. — Я просто хочу привітати майбутню «бабусю».

— Ти хочеш влаштувати дешевий фарс, — Софія зробила крок ближче, змушуючи сина відступити в нішу за колоною. — Я знаю цей твій погляд. Ти наслухався порад свого недолугого друга і вирішив пограти в героя-коханця?

— Я хочу врятувати діда! — спалахнув Максим, і голос його зрадницьки здригнувся. — Він осліп, мамо! Він підписав папери, він призначив дату... А якщо вона до листопада його доконає? Або до весни?

— Послухай мене уважно, — Софія звузила очі, і в них блиснула справжня порода Силачуків. — Дід зараз перебуває в стадії «другої молодості». Якщо ти спробуєш її звабити і він це помітить — ти вилетиш із його життя швидше, ніж корок із шампанського. Ти втратиш його довіру і право голосу в цій родині. Хочеш залишити компанію цій дівчині на поталу просто тому, що не втримав свій темперамент?

Максим важко дихав, дивлячись на Сніжану, яка в іншому кінці зали щось весело розповідала Івану.

— І що ти пропонуєш? Дивитися, як вона висмоктує з нього життя?

— Пропоную тобі бути розумнішим, — Софія поправила йому краватку, і цей жест був одночасно материнським і владним. — Брудну роботу зроблю я. Жінки краще бачать фальш одна в одній. Я виведу її на чисту воду так, що дід сам відчинить їй двері. А ти... ти зараз підеш, вип’єш води і покажеш усім, що ти — лояльний онук. Іди і танцюй, Максиме. Знайди собі когось свого рівня і не смій наближатися до тієї артистки.

Відпустила його руку й обдарувала милою посмішкою, наче вони щойно обговорювали погоду. Максим відчував, як усередині все кипить. Він ненавидів програвати, а зараз почувався підлітком, якого поставили в куток.

— Гаразд, — буркнув, кинувши останній сповнений ненависті погляд на Сніжану. — Роби, як знаєш. Але якщо вона завтра змусить його переписати на неї весь холдинг — не кажи, що я не намагався.

Він розвернувся і майже наосліп рушив крізь натовп. Йому треба було кудись подіти цю енергію, адреналін, що випалював вени. Офіціант якраз розносив напої, і хлопець різко вихопив із таці келих чогось міцного й випив залпом. Музика змінилася на динамічний джаз, пари виходили на паркет.

Макс побачив дівчину в яскраво-червоній сукні — доньку якогось акціонера, імені якої навіть не намагався згадати. Вона щось щебетала подругам, але він просто перехопив її за талію, не питаючи дозволу.

— Ходімо.

Дівчина здивовано зойкнула, але, впізнавши впевненого красеня-спадкоємця, одразу припала до нього. Максим закружляв її в танці з якоюсь лютою силою, наче намагався витоптати на паркеті образ Сніжани. Він сміявся занадто голосно, нахиляв партнерку занадто низько, намагаючись заповнити порожнечу в голові шумом музики.

Але навіть крізь аромат парфумів своєї партнерки він боковим зором продовжував стежити за Сніжаною. Вона стояла поруч із Софією, і Максим бачив, як його мати, наче досвідчена кобра, почала свій перший «дружній» наступ.

Музика змінила темп на більш плавний, обволікаючий неокласичний вальс, і саме в цей момент до Сніжани, яка щойно звільнилася з-під пильного погляду Софії, підійшов Олег Висовський. Він виглядав саме так, як і мав виглядати екранний Тарзан: атлетична статура, яку не міг приховати навіть дорогий італійський костюм, ледь розхристаний комір сорочки, хвилясте волосся до плечей та харизматична щетина. Його поява викликала хвилю зітхань серед жіночої половини залу, але Олег бачив лише свою партнерку по знімальному майданчику.

— Привіт. Дозволите вкрасти на трішки майбутню зірку екрана? — з легкою напівусмішкою промовив, простягаючи руку. Запитально поглянув на господаря свята.

— Якщо лише на трішки, — з посмішкою відказав Іван.

Сніжана з полегшенням прийняла запрошення. Опинитися в обіймах когось, хто не був Силачуком, зараз здавалося ковтком свіжого повітря. Олег впевнено вів її паркетом. Його рухи були легкими й природними — зрештою, це не дивно для чемпіона з тхеквондо. Кілька секунд він мовчав, розглядаючи її із сумішшю захоплення та іронічного жалю.

— Знаєш, коли я почув новину про заручини... — на мить затнувся, підбираючи слова. — Я подумав, що це сценарій якогось дуже закрученого серіалу. Чесно, Сніж, я був здивований. Пан Іван — людина-легенда, але... 25 листопада? Ти серйозно вирішила змінити джунглі на золоту клітку?

— Все не так просто, як здається з боку, — ухильно відповіла Сніжана, намагаючись не зустрітися поглядом з Іваном, який спостерігав за ними здалеку.

— Та я розумію, — Олег легковажно знизав плечима, вирішивши не заглиблюватися в моральні аспекти її вибору. Врешті-решт, він актор, а не священник. — Гроші, зв'язки... це все зрозуміло. Але ти ж знаєш, що в кадрі ми з тобою виглядаємо на мільйон? До речі, бачила вчорашні дублі зі сцени біля водоспаду? Режисер у захваті! Ти там — справжня стихія. Навіть я на мить повірив, що ти готова покусати кожного, хто наблизиться до твого Тарзана.