Розділ 13

Дні до вечірки пролетіли як один затяжний стрибок із парашутом: страшно, дух захоплює, а приземлення ще десь далеко. Вони були наповнені роботою над фільмом, зустрічами з нареченим і підготовкою до свята. За цей час Сніжана встигла підписати два, як тоді здавалося, найважливіші документи у своєму житті. Перший — контракт на головну роль у «Тарзані», другий — шлюбну угоду.

Іван зберігав непорушний спокій, що б не було. Це трохи заспокоювало дівчину. Коли сиділи з юристом у його кабінеті й він підсунув їй папери, в очах Силачука-старшого не було ні холоду, ні жару — лише спокійна впевненість.

— Це для твого ж спокою, Сніжаночко, — сказав, ставлячи розмашистий підпис. — Щоб ніхто, навіть мій дорогий онук, не міг відібрати в тебе те, що буде твоє.

Дату весілля призначили на 25 листопада. За два місяці. Чоловік хотів ще швидше, але підготовка свята вимагала часу. Крім того — зйомки фільму. Невдовзі Сніжана з групою планували летіти до Африки на два тижні або й більше.

Ресторан «Елізіум» нагадував вулик, оббитий оксамитом і позолотою. Кришталеві люстри відкидали на стіни відблиски, схожі на дрібні діаманти, а запах дорогих парфумів змішувався з ароматом свіжих лілій та запеченої качки.

Іван Силачук сьогодні був у зеніті своєї могутності. Він стояв посеред зали в бездоганному смокінгу, тримаючи Сніжану під руку так гордо, наче вона — щойно виграний кубок світу. Сама ж дівчина у довгій сукні кольору нічного неба почувалася наче на ешафоті, де замість катів — сотні цікавих очей.

Господар свята із задоволенням представляв усім свою красуню-наречену. Ніхто не показав зневаги прямо в очі, всі вдавали привітність. Але між собою гості чого тільки не говорили. Дещо Сніжана мимоволі почула.

— Така молода... Вона ж молодша за його онуків, — прошипіла якась дама в дизайнерській сукні.

— Кажуть, він купив їй коня за ціну невеликого літака, — додав огрядний бізнесмен, приховуючи заздрість за келихом віскі.

— Як думаєте, на скільки вистачить цього цирку? Ця ляля витримає зі старим хоч до прем’єри фільму?

— Якщо вона хоч трохи вдалася в свою матір — не заздрю Іванові, — здавалося, з непідробною тривогою проказав якийсь солідний пан до жінки, з якою стояв. — Та що вдієш… Піддався бідолаха на чари молодої красуні. Буває. Тільки б витримав…

Але були й інші погляди: режисери оцінювали її «фактурність», а преса вже подумки друкувала заголовки про «короля та його німфу».

Поки в центрі зали Іван Силачук сяяв, наче щойно відреставрований монумент власної величі, у затінку масивної колони двоє молодих чоловіків спостерігали за цим дійством із виразами облич, які навряд чи вписалися б у святковий фотозвіт.

— 25 листопада, значить? — наче сам до себе проказав Максим, спостерігаючи, як Сніжана ввічливо посміхається черговому спонсору. — Швидко вони склепали цей цирк. Підписали угоду... Цікаво, скільки там нулів у пункті про «моральну компенсацію» у разі розлучення?

— Бачу, вона не на жарт тебе зачепила, — хихикнув Павло Лісовський.

Він стояв поруч, розслаблено спершись на колону з бокалом віскі. Його ідеально підігнаний піджак та блукаюча посмішка досвідченого бабія видавали в ньому людину, яка прийшла сюди розважитися, а не страждати.

— Зачепила? Та не те слово! — тихо, але сердито прошипів Максим. — Мене дратує все: як впевнено тримається дід, як Сніжана намагається здаватися щирою, і навіть те, як ідеально сидить на ній сукня. Трясця! Вона надто добре грає! — пробурмотів, зробивши великий ковток коньяку. — Навіть очі блищать, наче від кохання. Талановита, щоб її... Дід не помилився, на роль Джейн вона підходить ідеально — така ж дика і так само майстерно вдає невинність.

Максим відставив келих. Йому хотілося підійти й зірвати цю маску ввічливості, влаштувати сцену, сказати щось таке, від чого б її порцелянове обличчя тріснуло. Але ж обіцяв дідові тримати себе в руках. Принаймні доки камери не вимкнуться.

— Ну, не знаю… А може, ти помиляєшся? Раптом вона щира? Хіба не буває такого?

— Якого? Щоб така краля закохалася в старого діда? Не сміши мене! — фиркнув. — Подивись на них, Пашо, — Максим кивнув у бік пари, де Сніжана щось тихо шепотіла дідові на вухо, а той розпливався в задоволеній посмішці. — Це ж не вечірка, а похорон здорового глузду. 25 листопада... Він справді вирішив це зробити.

— Та облиш, Максе, — Лісовський примружився, професійним поглядом маркетолога оцінюючи фігуру Сніжани в сукні кольору нічного неба. — Продукт виглядає дорого. Бренд «Силачук» отримав непоганий ребрендинг. Твій дід завжди знав толк в інвестиціях, а ця «інвестиція» має просто фантастичні форми. Ти бачив, як на неї світло падає?

— Я бачу тільки те, як у діда червоніє обличчя від кожного її кроку! — різко перебив Максим, знизивши голос до лютої хрипоти. — У нього хворе серце, Пашо! А він недавно за цією «інвестицією» по полях скакав, як підліток. Він же вмре від її чергового капризу! А вона... вона просто чекає, коли цей «діамант» перетвориться на спадок.

Павло зробив повільний ковток, спостерігаючи, як Сніжана ввічливо відповідає на чиєсь вітання.

— Знаєш, як спеціаліст із просування, скажу тобі так: агресивний захист тут не спрацює, — Павло іронічно підморгнув другу. — Дід упертий. Ти йому «вона змія», а він бачить лише «райську пташку». Треба діяти тонше.