Розділ 11

Вересневий ранок над приватним кінним комплексом Силачуків дихав свіжістю і легкою прохолодою. Трава ще зберігала соковиту смарагдову барву, але в повітрі вже плавав той особливий кришталевий спокій, що буває лише на початку осені. Дерева вздовж левад стояли нерухомо, наче вартові у важких зелених лівреях, чекаючи на перші мазки позолоти.

Іван вів молоду наречену за руку, і в його ході відчувалася ледь стримувана урочистість.

— Заплющ очі, — тихо промовив, зупиняючись біля широких воріт стайні.

Коли дівчина розплющила їх, подих перехопило. Перед нею стояв вороний жеребець, чия шерсть виблискувала, як шліфований антрацит під софітами. Високий, дужий — втілення сили та грації. Міцні ноги, витончена шия і очі, в яких іскрився неприборканий дух.

— Знайомся, це Найт, — із неприхованим тріумфом промовив господар, спостерігаючи за реакцією дівчини. — І він твій. Мій подарунок нареченій.

Сніжана завмерла. Вона очікувала на каблучки чи кольє, але цей живий, дикий дар вразив її в саме серце. Вона повільно простягнула руку. Кінь пирхнув, збуджено перебираючи копитами — конюхи попереджали, що в Найта характер, як у розлюченої грози. Але варто було пальцям Сніжани ніжно торкнутися його вологого носа, як жеребець раптом затих.

Він не просто дозволив себе погладити — довірливо притиснувся головою до її плеча, шукаючи ласки, ніби впізнав у цій дівчині споріднену душу.

— Неймовірний… — прошепотіла вона, занурюючи пальці в густу гриву. — Дякую, Іване. Він прекрасний. Як ти знав, що я люблю коней?

— Ну, я ж казав, що шукав про тебе усе, що тільки можна було. В мене є свої методи, — хитро підморгнув він.

— Ну-й-ну… — крутнула головою дівчина, посміхаючись. Цікаво, чи сам шукав, чи наймав когось? Та питати не посміла. Краще й не знати.

— Ви схожі, — кивнув на коня Іван, задоволено мружачись на сонці. — Обоє горді й не терпите повідка. Ходімо, я представлю вас моєму давньому партнеру.

Тримаючи Найта під вуздечку, Сніжана пішла слідом за нареченим до сусідньої левади. Там, велично виступаючи, на них чекав особистий кінь Івана — масивний гнідий красень на ім'я Вікторіус. Його погляд був мудрим і спокійним, як у самого господаря медіаімперії.

Саме в цей момент, коли Сніжана із захопленням порівнювала двох величних тварин, біля огорожі з’явилася постать, яка змусила її серце миттєво збитися з ритму. Максим саме відходив від коня, що стояв у сусідньому загоні. Спершу вона звернула увагу на широкі, красиві плечі чоловіка, сильні ноги в прямих штанах, а вже потім впізнала його.

— Максиме? — голос Сніжани здригнувся.

— Сніжано? Яка зустріч! — вигукнув хлопець, роблячи крок назустріч. Його очі світилися радістю — тією самою, яку вона бачила у фітнес-клубі. — Я й не знав, що ти займаєшся верховою їздою. Мені сказали, що ти більше не працюєш у фітнес-залі. А шкода. Знайшла щось краще?

— О, ви вже знайомі? — Іван зробив крок уперед, випроставши спину. — Світ тісніший, ніж здається. Максиме, знайомся офіційно: це Сніжана, моя наречена. А Найт — мій весільний подарунок для неї.

Усмішка на обличчі Максима не просто згасла — вона розбилася, як витончене скло об бетон. Погляд моментально став холодним і гострим, наче скальпель. Він знову подивився на Найта, на дорогий лляний костюм діда і, нарешті, в очі Сніжани. У цій тиші дівчина майже фізично відчула, як він подумки викреслює її зі списку щирих людей і заносить до переліку «експонатів» у колекції свого багатого родича.

— Наречена? — перепитав він із такою зневагою, що Сніжані захотілося вмитися. Після довгої паузи хлопець промовив: — Що ж, вітаю. Не знав, що твій «спорт», Сніжано, — це стрибки за великими капіталами. Діду, чудовий вибір. Вона точно знає, як тримати форму, щоб отримати бажаний приз.

— Максиме, стеж за язиком, — спокійно, але з металом у голосі осадив його Іван.

— А що не так? — він зробив крок до Сніжани, яка мимоволі сильніше притулилася до міцного тіла коня, відчуваючи себе так, ніби її виставили на аукціон. — Сніжано, а ти молодець. Швидко зорієнтувалася. У фітнес-клубі, мабуть, не заробити на такий спосіб життя? А тут один підпис — і ти вже «пані Силачук».

— Ти не розумієш… — почала було вона, але горло перехопило від образи.

— О, я все чудово розумію, — перебив, примружившись. — Ти просто майстер спорту з полювання на гаманці. Дивись тільки, щоб сідло не тиснуло, коли будеш вдавати кохання до гробової дошки. Бо гроші діда пахнуть старістю! Але тобі, мабуть, байдуже, чи не так?

Сніжана стиснула зуби так, що заніміли щелепи. Їй хотілося вигукнути йому правду про угоду, але вона мовчала, відчуваючи, як між нею і цим хлопцем, що так подобався, виросла залізобетонна стіна з тисяч доларових купюр.

— Ну, що ж, — Максим коротко кивнув дідові, навіть не глянувши на дівчину. — Гарна покупка, діду. Тільки перевір, чи не підсунули тобі підробку. Кажуть, такі «діаманти» швидко тьмяніють.

— Припини, Максе! Не смій! То не твоя справа! — неголосно, але з притиском прогарчав господар. Мимоволі озирнувся, чи ніхто сторонній не чує.

Хлопець лиш хмикнув і відвернувся. Сніжана не витримала. Не думаючи, що робить, вона різко вискочила на коня і з силою притиснула його боки ногами. Найт аж підскочив, голосно заіржав, наче відчув той відчай дівчини. Рвонув з місця, як куля. Ледь не скинув вершницю.