Розділ 9

Іван Силачук сяяв так, наче щойно виграв тендер на постачання хмар для всього неба. Він поправив краватку, яка від надлишку емоцій ледь не перетворилася на зашморг, і подивився на Сніжану з таким захватом, ніби вона була не просто дівчиною, а дефіцитною запчастиною до його колекційного авто.

— Сніжаночко, — почав, і його голос забринів, як струна на старій бандурі, — оскільки ми тепер офіційно… ну, майже офіційно наречені, я вже підготував нашу «історію кохання». Бо ж люди почнуть ставити питання, а правда про те, що я купив твою згоду обіцянками, звучить ще менш романтично, ніж сухий звіт бухгалтерії.

Він підійшов до вікна, заклавши руки за спину, і прийняв позу великого стратега.

— Отже, за моєю версією, ми зустрічаємося вже три місяці. А познайомилися ми… — Іван зробив театральну паузу, — на благодійному аукціоні рідкісних фіалок у червні. Ти була в сукні кольору стиглої малини — до речі, треба таку купити, — і намагалася перебити мою ставку за квітку «Крила Фенікса».

Сніжана підняла брову, ледь стримуючи сміх від абсурдності картини.

— Я побачив твій войовничий погляд, — вів далі пан Силачук, розмахуючи руками, — і зрозумів: ця фіалка мені не потрібна, хочу цю жінку! Я поступився лотом, а потім підійшов і запропонував разом його поливати. Відтоді ми нерозлучні, як кава і цукор.

— Гаразд, звучить правдоподібно. Мабуть, — всміхнулася. — Люблю фіалки.

— Звісно, при нагоді тобі доведеться додати подробиць суто від себе. Ти ж розумієш, ніхто не повірить, що ти закохалася тільки в моє джентльменство. Вигадаєш щось, так? — із упевненістю запитав він.

— Повірте, з цим проблем не виникне. Хоча, ясна річ, коли в пари різниця у віці в кілька десятків років, та ще й такий контраст соціальних статусів, люди в будь-якому разі підозрюватимуть суху меркантильність, але… То їхні проблеми. Зі свого боку я зроблю все можливе, щоб розвіяти цей стереотип, — пообіцяла, одразу почавши обдумувати, як же це виконати на ділі.

Очі чоловіка іскрилися азартом. Він задоволено всміхнувся.

— Знаєш, сонце, чомусь я вірю, що ти це зможеш. От правда. Я ж не просто так тебе вибрав. Ти маєш у собі щось таке, що захоплює, притягує мимоволі. Змушує вірити тобі. Головне, щоб я не зовсім втратив голову, бо ти… — він хитро поглянув скоса, але грайливо додав: — Підозрюю, якби захотіла, могла б перетворити мене на покірного раба, — він засміявся.

— Головне, щоб ти мене не перетворив на рабиню, а за себе не бійся, — зі сміхом відказала Сніжана. Далі вже серйозніше запитала: — Можна на «ти»? Так? Як ти бачиш наше життя у найближчі тижні? Маю на увазі… будні і все таке, — трохи зніяковіла.

Чоловік підійшов майже впритул. Довга пауза і його проникливий погляд змусили Сніжану почервоніти.

— Звісно. А ти б як хотіла? Переїдеш до мене днями? Чи… — він вивчав жінку очима, явно прагнучи почути «так».

— Чесно, я ще не готова. Можна ще трохи «позустрічатися» перед тим? Ти ж не проти? — слова дівчини прозвучали щиро, але без надмірного страху.

— Розумію. Ти ж мене зовсім не знаєш. Гаразд, хай буде. Далі побачимо. І взагалі… щодо наших стосунків найближчим часом… — Іван взяв красуню за руки вище ліктів, і в його голосі з’явилися нотки серйозності, змішані з іронією. — Я бачу їх як ідеально налагоджений механізм годинника. Ми будемо зразковою парою: спільні виходи у світ, твій сяючий вигляд на заходах. Ти станеш моїм головним діамантом, а я — твоєю надійною оправою, — підморгнув їй.

— Для цього тобі потрібні гроші, — простягнув Сніжані кредитну картку. Жінка мимоволі взяла її. — Наймеш опікунку для бабусі й купуватимеш собі все, що потрібно, аби мати відповідний вигляд і почуватися на висоті. Я не контролюватиму кожен долар, не бійся.

— Дякую. Ти вже про все подумав… — вражено проказала. Неймовірно, він і про бабусю знає? Про те, що вона не може без допомоги. Цей чоловік, напевне, блискуче грає у шахи.

— Ти ще звикнеш, що я люблю все знати й планувати наперед. І, ясна річ, моя наречена не може витрачати час і сили на купання чи перевдягання бабці. У тебе будуть важливіші й цікавіші заняття. Тож… як тобі наш план захоплення світу, майбутня пані Силачук? — додав з усмішкою.

— Подобається. А… як зі зйомками? Мене точно візьмуть на роль Джейн?

— Так! Без сумніву! — з ентузіазмом відказав. — Про це не хвилюйся. Все вирішено. Велика частина грошей у тому фільмі — від мене, тож ніхто не зміг сказати «ні» моїй нареченій. А головне — ти сподобалася режисеру. Підготовка розпочнеться найближчим часом. Тож саме пора тобі звільнитися з роботи й налаштуватися на головну роль.

— Чудово. Аж дві головні ролі, — задоволено, але схвильовано відказала Сніжана. — Хоч би впоратися… — все її тіло проймало холодом від надміру емоцій.

— Впораєшся, красунечко, — запевнив.

Іван вимовив ці слова так повільно, зі смаком, що у Сніжани аж мурашки пішли по тілу. Чоловік легенько притягнув її до себе й обійняв. Це були не батьківські й не дружні обійми. Дотики збудженого чоловіка, який із насолодою вдихав запах її світлого волосся і тремтячими долонями ковзав по спині та плечах. Сніжані аж забракло повітря.

Випливла з ресторану, відчуваючи себе так, ніби її щойно прокрутили в центрифузі з цукрової вати та бетону. Обійми Івана все ще відгукувалися на плечах важким, але напрочуд теплим відбитком. Його парфум — суміш дорогої шкіри та ледь вловимої фіалки — здавалося, в’ївся в її шкіру.